13 травня 2002 року відбулася трагедія, що сколихнула весь футбольний світ. У Запоріжжі на 64-му році життя помер Валерій Васильович Лобановський.

Ось уже 14 років поспіль кияни та гості міста згадують легендарного футболіста і геніального тренера, який усього себе присвятив грі мільйонів.

У п'ятницю опівдні вшанувати пам'ять Валерія Васильовича біля його пам'ятника, що біля входу на стадіон «Динамо», прийшло багато людей. Всі зібралися, щоб згадати, пом'янути і подякувати людини з великої літери.

«Ты сидишь на скамейке, а рядом бушуют трибуны. Ты сидишь на скамейке, а мы вспоминаем ЛЮБЯ...». Такі слова викарбовані на тренерську лаву, на якій Валерій Лобановський, перебуваючи в розквіті сил, відображений на улюбленому футбольними вболівальниками пам'ятнику, що давно став однією з визначних пам'яток Києва.

Квіти до монумента поклали віце-президент УЄФА, почесний президент ФФУ Григорій Суркіс, президент «Динамо» Ігор Суркіс, сім'я Валерія Васильовича, його друзі, колеги, вболівальники футболу...

Прийшли і ті, з ким йому свого часу довелося пограти, і ті, хто вважає його своїм учителем: Андрій Біба, Анатолій Сучков, Володимир Мунтян, Михайло Михайлов, Віталій Косовський, Василь Кардаш, Олег Венглинський, Павло Яковенко, Олексій Михайличенко, Віктор Чанов, Володимир Безсонов, Василь Рац, Юрій Дмитрулін.

Був присутній директор ДЮФШ «Динамо», названої на честь Валерія Лобановського, Олександр Іщенко, тренерський корпус школи, юні динамівці та їхні батьки.

Квіти поклали представники Федерації футболу України та Федерації футболу міста Києва, вірні однокласники, які шанобливо ​​зберігають пам'ять про свого друга.

Присутні вшанували пам'ять тренера хвилиною мовчання, а співак і композитор Костянтин Павлов виконав композицію «Пам'яті Лобановського».

Видатні люди залишаються в пам'яті народу такими, якими були під час своїх найбільших успіхів. Образ Валерія Лобановського завжди буде прикладом самовідданої служби своїй справі, якій він віддав усього себе без залишку.