Накопичувальне пенсійне забезпечення ґрунтується на принципах добровільної та індивідуальної участі. Кожен, хто бере участь в індивідуальній пенсійній програмі будь-якого виду та тривалості, накопичує пенсію собі персонально. Це є основною відмінністю від солідарної пенсії, яка діє зараз із посередником у вигляді Пенсійного фонду України. Персональна пенсія ж належить лише тому, на чию користь здійснюються пенсійні відрахування, і розрахована на відкладене споживання.

За словами пана Розенка, розвиток і впровадження накопичувальної системи можливі тільки на старті зростання економіки й зарплат.

За його сподіваннями, якраз 1 січня 2017 року економіка України розпочне своє зростання. Тобто, впровадження системи напряму залежить від економічного росту, а це і є першим ризиком, оскільки показники 2016 року про ріст ВВП на 2% при інфляції 13% та середньорічному курсі 24 грн/долл також під загрозою невиконання, тому що вказані показники можливі тільки за умови скорочення видатків на силовий блок при зупиненні військового конфлікту для розвитку у рівному ступені всіх галузей економіки. Також необхідно зауважити, що скорочення темпів інфляції з 45%, до 13%, як прогнозує Кабмін, сумнівне.

Другим ризиком є те, що контроль та безпеку збереження коштів накопичувальної системи має гарантувати держава. Адже накопичувальний пенсійний фонд формуватиметься через державний пенсійний фонд, рада фонду - Урядом, що знову ж таки ставить під загрозу прозорість розпорядження коштами фонду. Крім того, абсолютно невідомо, на якій платформі існуватиме Фонд, де зберігатимуться його кошти, а це вкрай важливо, зважаючи на нестабільності тієї ж банківської системи України.

До цього - кошти особи, яка відраховує їх у Фонд, потрапляють до загальної системи, тож вони використовуватимуться не за волею такої особи. Тобто, до того часу, коли настане час отримання пенсії, може так трапитися, що коштів не буде. До прикладу, у США кошти надходять у спеціалізовані довірчі фонди, вкладаються в акції або облігації конкретних емітентів. Тобто, пенсія стає, грубо кажучи, інвестицією, і той, хто платить пенсію, сам вирішує подальшу долю коштів - не чиновник робить це за нього.

Ще одним ризиком можна назвати погіршення існуючого стану ПФУ, тобто збільшення його дефіциту, хоча, як запевнив міністр соціальної політики, дефіциту вже не буде. Проте в 2015 році при затвердженні бюджету ПФУ вказувалося про прямий його дефіцит у сумі 37 млрд грн, і цей дефіцит покривався під кінець року шляхом датування Фонду і виплат пенсій за рахунок державного бюджету.

При формуванні бюджету ПФУ на 2016 рік було вказано, що він є бездефіцитним. Проте це стало можливим виключно завдяки тому, що в бюджеті на 2016 рік були відразу закладені кошти в розмірі 48 млрд грн на фінансування Фонду (тобто, перенесено дату надання дотації з державного бюджету з кінця року відразу на початок).

Іншими словами, ми, з одного боку, вийшли нібито на бездефіцитний Пенсійний фонд. Але за рахунок того, що було скорочено єдиний соціальній внесок власних надходжень, ПФУ все-таки недоотримує коштів, тому йому фінансування й надалі перекладатиметься на державний бюджет. Якщо це назвати реформою, то про таку реформу говорив ще пан Тигіпко, анонсуючи в 2010-2012 роках покриття дефіциту Пенсійного фонду напряму з державного бюджету.