Ось така блямбочка зависла над Києвом і налила дощу.

Дощу, це м"яко сказано. Бо я якраз відчула повною мірою цю сильну травневу зливу. Сказати, що на мені немає сухого місця, це нічого не сказати.

Але я потрапила у дружню та теплу робочу атмосферу, повісила парасолю, зняла куртку, з якої, викрутивши, можна набрати води на полив мінімум трьох грядок огірків, порадувалась блискучому прогнозу (хвилинка марнославства) і подумала.

Лише один травневий дощ одразу висвітлює усю безпорадність наших комунальних служб. А це дощ короткочасний.

Моментально усі ярочки, ямки і ями в асфальтах перетворилися на кіношні вирви, з яких ось зараз хтось вискочить страшний і з одним оком. Водії у цей час особливо мстиві підступним пішоходам і весело накривають їх ледь не з головою брудними фонтанами і гейзерами.
Пішоходи могли б якось тулитися на тротуарах подалі від дороги, але всі тротуари традиційно і хамськи заставлені тими ж таки машинами.

Але це все дощова лірика.

А ось враховуючи, що ситуація з дощами залишається стабільною, тобто, вони особливо нікуди не йдуть, їм в Україні подобається, то стоки, каналізації та пішоходні переходи потребують особливої уваги. Адже один дощ, це ще так собі, а,наприклад, два-три за короткий період чи один, але тривалий, може наробити якщо не трагедії, то драми точно.

І до речі. Саме в цей час, так розумію, через рік у нас буде великий наплив людей з усієї Європи.

Величезний дощ, величезне скупчення людей і погані стоки та захаращені підземні переходи - це значно гірше, ніж величезний дощ, величезне скупчення людей та гарно почищені стоки і чисті та вільні підземні переходи.

Дощ буде й завтра, ще холодно, потепліє з 20 травня. Але дощі не збираються нас залишати.