Трохи шкільних хорорів до свята букваря

Четвертий рік маю вдома першокласників. І, як в тій шкільній дразнилці, - а Тичина пише вірші, та все гірші, та все гірші. Концентрація недолугості, нісенітниць, а то й відвертої дезінформації в підручниках для найменших росте й перемагає.

Коли у цьогорічному букварі написали, що метро - то такий вид транспорту, де є великі екрани, дитина це якось проковтнула. Ну, метро для київської дитини не екзотика. Їй і так зрозуміло, що метро під землею. Але не всі українські першокласники їздять на метро. А слово "підземка" в тексті навіть не фігурує. Вид транспорту з ескалатором, де є великі екрани. Для дяді-букварописця головне в метро - тілівізор. Ну і ладна. Проїхали.

Далі над букварем дитина вже плакала: "Ну чого вони їх відкопали? Їжачки взимку сплять. Вони позамерзають без снігу". Так, був там такий лєдєнящий душу римований сюжет, де зайчики відкопують з-під снігу нірку з їжачками і радіють. Ну й добре. Відкопали, то й відкопали. Головне, щоб з ритму не позбивалися.

Але то все таке, дєцькі шалості. Мо, про те, що в тексті має бути достовірність, логіка і здоровий глузд, дітям пізніше розкажуть? Не доросли ще. І рости, схоже, довго.

Після букваря дітям роздали першу книжечку з української мови. Книжка, треба розуміти, має пояснити дитині, що мова - річ серйозна. Зі строгими правилами. Правила треба вивчити. У правилах не сумніваються.

І от бубнить моя дитина: "Слова, протилежні за значенням, завжди виступають парами". Не "можуть", не "часто", не "для того, щоб", а "завжди" і точька.

А я от думаю, для точності і яскравості цього тексту логічно буде додати такий приклад: "Підручники для найменших пишуть безвідповідальні лузери-недоучки, а не серйозні автори книжок". Пари з протилежним значенням: підручники-книжки, безвідповідальні - серйозні, лузери-недоучки - автори.

UPD Дитина питає: "А де вони виступають парами? Це як на танцях?"