В цілому не можна сказати, що офшори - це однозначно погано. На початку вони були одним з інструментів реалізації високоризикових проектів, але з часом перетворилися на «світову помийку» відмивання грошей та заробітку для офшорних країн.

У нашій ситуації офшоризація пішла не на користь, а стала каналом виведення фінансових ресурсів. Вона досягла критичних масштабів ще в 90-х рр., бо всі фінансові потоки так чи інакше виводилися з країни. А всі гроші, які ми просимо у МВФ та Світового банку і яких не вистачає нашій економіці, еквівалентні тим сумам, які наші олігархи через різні схеми перевели в офшори. Тому економіка відчуває їхню нестачу. А «добрі дядьки» із МВФ готові їх надати. За всі роки відносин між Україною та МВФ останній ніколи не ставив питання деофшоризації економіки, тому що до певної міри вона вигідна таким міжнародним структурам. Через багато комерційних банків, які так чи інакше співпрацюють із суб'єктами у «ризикових країнах», подібних нашій, вони вимагають, щоб отримувач міжнародного кредиту мав офшорну юрисдикцію. Тобто вони дають кошти не напряму, а офшорній дочірній структурі цієї компанії, оскільки вони вважають, що так буде легше їх повернути. Тож МВФ міг би стати інструментом деофшоризації, оскільки вони бачать реальний рух фінансових потоків, але їм вигідно давати нам кошти, які, до того ж, ми ще й повертаємо.

Поки що боротьба української влади із офшорами - це лише благі наміри і декларації. Але зрозуміло, що олігархічна сутність економіки залишається незмінною. Загалом є три взаємопов'язані речі: деофшоризація, демонополізація, і лише тоді деолігархізація. Деофшоризація має стати робочим інструментом. І в першу чергу ці процеси потребують відповідного законодавчого забезпечення і врегулювання на рівні нормативно-правових актів. До того ж важливо дотримуватися цих документів.

Прийняття якогось рішення на рівні Президента чи Верховної Ради повністю питання не вирішить. Потрібно, щоб Петро Порошенко, якщо він відчуває себе Президентом України, а не президентом корпорації «Рошен», який є одночасно одним із топових олігархів, зібрав інших олігархів і запропонував нові правила гри. Він мав би це зробити одразу після свого обрання, коли мав високий рівень довіри.

Зараз же, коли його рівень довіри помітно впав, хоч що б він робив, йому вказуватимуть на «панамське досьє». Тож я без оптимізму ставлюся до деофшоризаційних ініціатив, тому що вже накопичився «вантаж минулого», який б'є по репутації тих (не тільки Президента), хто мав би займатися цим процесом конкретно, а не на папері.

Те, що ми маємо нині в Україні, - це «олігархономіка» - «економіка навпаки», яка працює не на суспільний інтерес, а на інтереси окремої групи олігархів. Самі олігархи цю систему не змінять - вони можуть провести лише косметичний ремонт, помінявши фасад, щоб залишити зміст. На жаль, Помаранчева революція і Революція Гідності, хоча і були антиолігархічними за своєю риторикою, але олігархічна фронда, по суті, досягла реставрації. Звісно, можна тішити себе сподіваннями, що олігархат схаменеться, але шанси невеликі. Тож може нагрянути третя антиолігархічна революція, яка буде схожа на жорстокий бунт озброєного народу.

Тому якщо олігархи усвідомлюють цей ризик, вони мають піти на відповідну трансформацію. Більше того, незалежно від того, які були мотиви ініціаторів «Панама-гейту», вони зачепили болючу точку світової економіки, оскільки це не лише суто українська проблема. А офшоризація економіки прихована не лише на екзотичних островах, які називаються «офшорними», а в цілком благополучних країнах, які виконують офшорну функцію для багатьох економік світу. Ніхто не називає Швейцарію офшорною країною, але всі розуміють, на чому базуються її статки і які гроші сховані у швейцарських кантонах. Саме тому не так давно відбулося відоме звернення нобелівських лауреатів про те, що слід відмовитись від практики офшорів.

Гадаю, міжнародні зусилля приведуть до серйозного перегляду офшорної практики, особливо якщо за «Панама-гейтом» послідують інші скандали, а це, скоріш за все, відбудеться. Можна прослідкувати ланцюжок: першим було досьє Ассанжа зі «зливом» дипломатичної переписки, яка показує багатьох політиків у непривабливому світлі. Але головні речі криються не у висловлюваннях політиків, а у їхніх зв'язках, статках, комунікаціях, статусі, тож відбувся скандал із панамськими офшором. Це серйозне попередження сильним світу цього, що можуть відбутися відповідні «зливи» із інших, більш впливових офшорів. Наприклад, в українських олігархів улюблений офшор - на Кіпрі.