Однією рукою чиновники підвищують до рівня критичного максимуму тарифи на енергоносії для українців, а іншою перекривають можливість пересічному громадянину України заробити на їх оплату. 

У цьому випадку уряд «реформаторів» явно пиляє гілку на якій сидить. Адже необхідно не збільшувати кількість одержувачів субсидій, а усувати причину їх зростання.

Україні потрібно вирватися з замкнутого кола: дефіцит бюджету - кредити МВФ - падіння рівня життя людей - новий дефіцит бюджету. Бо це не може продовжуватися безкінечно.

І дефіцит бюджету - це ключове слово в цьому ланцюзі. З дефіцитом можна боротися зменшуючи витрати та всіляко покращуючи діловий клімат.

Та нині цей другий варіант не в пріоритеті у тих, хто проводить експерименти над українською економікою.

Адже коли поміняти місцями два фактори, можливість заробити і необхідність платити, то правильна справа перетворюється на інструмент зубожіння. І це занадто просто, аби цього не зрозуміти.

У такому випадку виникає закономірне запитання - навіщо владі «демократів» перманентне зубожіння українського народу?

Чи не для того, щоб жебрацька залежність від можливості отримати подачку у вигляді субсидій від діючого уряду, не давала людям вибору.

Аби не виникало бажання, хоч якось покращити свій матеріальний стан і звільнитися від «субсидної залежності».

Тобто, схоже, що це не що інше, як боротьба пов'язаного із владою бізнесу з загрозою виникнення грошових надлишків у населення.

Адже, в такому разі, виникає не лише небезпека можливості звільнення народу з-під економічного і соціального контролю режиму, а й реальна ймовірність утворення політичного конкурентного середовища.

А це є прямим викликом для тих, хто тасує політичну владну колоду в Україні.

Варто зауважити, що існують дві моделі економічних відносин. Російська - примус, і західна - заохочення. Звісно, що це, певною мірою спрощення, але базовий концепт саме такий.

В Україні ж намагаються ввести якусь, умовно кажучи, проміжну модель. Щось на зразок стимулювання примусом, з одночасним наданням певним категоріям громадян соціальних подачок.

Проте, у разі перемоги російської моделі стимулювання людей виключно примусом, коли в Української держави може просто елементарно не вистачити коштів на такі щедрі субсидні дотації, це здатне створити для «русского мира» умови для подальшого ідеологічного наступу.

«Русская идея» може діяти лише за певних умов. І ці умови просуваються під виглядом викривленого трактування та порушення правил вільного ринку.

Та чи розуміють це ті, хто запроваджують «безмежні» газові ціни для українців?

Виникає підозра, що у певної частини українського керівництва, немає мети створення сильної, у всіх відношеннях, держави.

А їхня мета отримати «сьогодні» якнайбільше матеріальних дивідендів, поки вони ще знаходяться на своїх високих посадах. А от «завтра» їх просто не цікавить.

Тому усі ці «реформи» та розмови про необхідність кардинальних змін - це не що інше, як мінімально-необхідні рухи для того, щоб влада різних рівнів у столиці і на місцях змогла виправдати своє існування.

Одночасно перекриваючи можливість утворення конкурентного політичного і економічного середовища поза усталеним колом номенклатурної бюрократії.

Олігархічний і напіволігархічний «бізнес», закладений ще в часи правління Кучми, робить усе можливе для того, щоб в Україні не могли з'явитися справжні бізнесмени.

Адже з ними вони не будуть здатні чесно конкурувати, і ті матимуть потребу у професійно підготовлених робітниках, котрим вони будуть платити достойну заробітну плату.

Тому, ці перші «бізнесмени», роблять та робитимуть усе для того, аби влада й надалі наглухо блокувала можливість вести незалежний бізнес і унеможливлювала роботу соціальних ліфтів.

А пересічні громадяни нашої країни не мали жодних шансів для самореалізації та відкриття своїх бізнесів. Та були змушені йти працювати на олігархічні структури за мізерну зарплату.

Величезною помилкою українського керівництва, яке виступає від імені держави, є те, що воно продовжує ставитися до своїх громадян не як до суб'єктів і партнерів, а як до підданих.

Якщо більшість українських громадян, через неприйнятне підвищення тарифів на комунальні послуги, не зможуть їх сплачувати, то що ж тоді збирається робити влада?

Владі не вдасться безкінечно списувати усі свої прорахунки тільки на війну з Росією. Тому найкращим б виходом з цієї ситуації було б переглянути кардинальним чином своє ставлення до українського народу.