Росія - це справді країна, покликана дивувати світ. Коли розкривають роти її міністри чи директори академічних інститутів, то залишається або чухати потилиці, намагаючись поставити діагноз їхній неземній мудрості, або тікати якомога подалі. Та хіба втечеш кудись у добу Інтернету?

От і зараз: спершу кілька високопоставлених урядовців РФ в істеричному тоні прокоментували перейменування українських міст у рамках процесу декомунізації. Чогось особливу їхню увагу привернула зміна назви тепер уже колишнього Дніпропетровська.

Скажімо, офіційна речниця МЗС РФ Марія Захарова написала у Facebook: «Если уж вспомнили про "декоммунизацию", надо было возвращать истинное название - Екатеринослав. В крайнем случае, Новороссийск. Не депутаты, а 247 зомби-недоучек».

Дуже різко на це відреагував журналіст Віталій Портников: «Может, перед тем, как советовать переименовать Днепропетровск в Екатеринослав, тебе Краснодар в Екатеринодар переименовать? Кто мешает, зомби-недоучка?»

Для такої різкості є всі підстави: насправді це місто спочатку звалося Новий Кодак, а Катеринославом звалося інше місто у пониззі річки Самари. Потім місто під такою назвою почали будувати на місці козацької слободи Половиці; в нього увійшов і Новий Кодак. Отож різкий закид Портникова на адресу Захарової має під собою всі підстави, чи не так?

Ба більше: чому це Захарова не обурюється «неправильною» декомунізацією Ленінграду? Адже засновані у 1703 році фортеця й населений пункт мали дещо іншу, ніж зараз, назву - Санкт-Пітербурх. Чому вона не б'ється за повернення Севастополю історичної назви - Ахтіар, а Євпаторії - Козлов (саме так місто звалося перший час у складі Російської імперії, а ще раніше, до тодішнього загарбання Криму росіянами, воно було Ґьозлевом)?

Ну, а Міністр транспорту РФ Максим Соколов вважає, що Україна повинна заплатити за внесення змін у міжнародні коди після перейменування Дніпропетровська на Дніпро.

«Это дорогостоящее мероприятие - поменять имя», - заявив міністр і наголосив, що Росія готова внести зміни до своєї картографії та баз даних, «если все расходы по линии международных кодов будут урегулированы». При цьому деякі підлеглі цього міністра висловили свої щирі сподівання щодо перейменування - «может, они одумаються»...

Інакше кажучи, на думку цих офіційних осіб РФ десятки (якщо не сотні) міст і сіл у Росії, названих на честь комуністичних діячів, - це нормально, а от позбавлення топонімічних рудиментів тоталітаризму - це щось неправильне. А якщо й перейменовувати ці міста і села, то треба давати їм імена творців російського імперського деспотизму з усіма його «вигодами»...

Ну, а вслід за істерикою навколо перейменувань з небувалою в історії ініціативою виступив директор Інституту економічних стратегій РАН професор Олександр Агеєв, запропонувавши дати право голосувати на виборах 27 мільйонам громадян СРСР, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, а, можливо, і тим, хто гинув на війнах пізніше (слід розуміти, і на війнах Росії з Грузією й Україною). На думку Агеєва, за загиблих могли б голосувати їхні сім'ї, а самі загиблі таким чином «влияли бы на текущие дела в стране, к развитию и спасению которой они имели непосредственное отношение». Крім того, це голосування, вважає професор, могло б стати «точкой консолидации общества».

Що ж, нинішня російська наука в особі цього директора академічного інституту справді сягнула небувалих висот, чи не так? Але залишаються щонайменше три запитання до ініціатора «посмертного голосування». По-перше, чому йдеться тільки про 27 мільйонів?

Реальні втрати СРСР у тій війні є незрівнянно більшими (скажімо, тільки офіційно 5 мільйонів досі вважаються «пропалими безвісти»).

Невже ж і посмертно ті, хто загинув у війні з нацизмом будуть, як за Сталіна, ділитися на громадян різних сортів по відношенню до виборчого права? По-друге, а як бути з тими, хто загинув на війні, але не був росіянином і не жив у Росії? Чи професор Агеєв готовий дати право обирати Держдуму та президента РФ сім'ям загиблих українців, казахів, литовців, молдован, грузин та іншим? Чи, можливо, він досі вірить в існування (чи швидке відновлення) СРСР? І, нарешті, по-третє: а чи не є ця ініціатива симптомом весняного загострення відомої хвороби і яким чином ці оригінальні ідеї поєднуються з науковим виробленням економічної стратегії РФ (чим, власне, повинен займатися Агеєв зі своїм інститутом)? Чи наразі ці стратегії такі недолугі, що ними займається саме Агеєв?

До речі, цей унікальний персонаж належить до оточення добре відомого в Україні Сергія Глазьєва - той наприкінці 2015 року висував Агеєва на посаду директора більш престижного Інституту економіки РАН, але - все ж у Росії ще залишилися справжні вчені - не набрав потрібного числа голосів...

Такі от справжні перлини неземної мудрості - думаю, ви погодитесь із такою оцінкою - подарували світу тільки за кілька днів деякі офіційні особи і знані науковці РФ.

Утім, найсмішнішим тут є не парад такого роду перлів (а його можна спостерігати ледь не щотижнево). Найсмішнішим є те, що деякі вельми високопоставлені особи в Україні досі щиро вважають, що слід геть у всьому наслідувати «велику російську культуру», а не з усіх сил розвивати «провінційну» - на їхню думку - культуру українську...