Не те, щоб мені не подобався проект із дзеркалами. Подобається, він цікавий. Однак він усе одно символізуватиме як не - ах! -"знищену політиками дружбу", то ще якийсь ідеологічний конструкт великого проекту "Ностальгія", що нині на повну силу втілюється в путінській Росії.

І дарма, що цю "дружбу" точніше було б назвати грою в одні ворота, а ніякою не дружбою, як і в будь-яких інших випадках взаємин типу метрополія-колонія. Певна річ, у кожному конкретному випадку це відбувалося по-своєму, та все ж. Взаємини цього типу існували і жоден пролетарський інтернаціоналізм з його декларованою рівністю їх не міг порушити. Що й доводить, зрештою, вся наша історія ХХ століття. Бо будь-яка "дружба" у структурі взаємин "метрополія-колонія" - гра з від'ємним результатом для колонії.

Наявність такої арки - завжди відкритий простір до різноманітних маніпуляцій. Ну, й неможливо уявити собі в Алжирі, наприклад, таке "аркодужне перевисання до алжирського і французького народів" або десь в Індонезії, В'єтнамі, Індії тощо.

Чому в нас це люди досі уявляють, навіть під час війни з метрополією? Це мазохізм? Ностальгія? Але кому легше від такої ностальгії? Яка від неї користь? У чому символічна вартість цього креативного проекту, як і всіх проектів, які пропонують цю арку в тому чи іншому вигляді залишити на місці?

Тому я за те, щоб ні в кого не виникло спокуси, наприклад, ці дзеркала відколупати і знову зробити "все, як було". Як писав їхній геній, "Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду." Ну, то будьмо послідовні. Умерла, так умерла.