Україна вже багато постраждала - від недбалості злочинного уряду, потім від революційних потрясінь, війни, ворожого вторгнення, анексії та ситуації, близької до економічного колапсу.

Дехто стверджує, що шукати правові шляхи вирішення задачі повернення той частини активів, яку Україна втратила за роки правління минулого уряду, немає сенсу, мовляв, це недосяжно. Та хоча це й правда, що Київ не може притягнути соратників Януковича або російських чиновників до відповідальності в суді та змусити їх компенсувати втрати України, правові процеси, які можуть дати реальні плоди, все ж існують, їх варто ініціювати.

Використовуючи правові механізми, Київ може, як мінімум, розпочати здійснювати тиск з метою стимулювання процесу повернення активів та процесу виділення компенсацій.

Наразі неможливо стверджувати напевне, скільки вкрали посадові особи протягом чотирьох років правління екс-президента Віктора Януковича. Але, безумовно, це великі кошти. ( Обсяг втрат можна легко оцінити поглянувши на факти порушення з виплатою ПДВ та на факти шахрайства у державних закупівлях - оскільки саме у цих царинах зловживання відстежити найлегше - а потім оцінити потенційні втрати від правопорушень: наприклад, середньорічний бюджет закупівель складає близько $ 12 млрд.)

За мінімальними підрахунками в результаті масштабного шахрайства з виплатою ПДВ та в сфері державних закупівель, державі нанесено збитків більше як на $ 30 млрд. Звичайно, існує ще багато інших форм шахрайства.

На перший погляд повернути вкрадені державні активи та ресурси дуже важко. Колишні посадовці є недосяжними для українського правосуддя, перебуваючи в основному на території Російської Федерації. В Україні знаходяться лише деякі з активів.

Проте ситуація не настільки безнадійна, як може здатися на перший погляд. Адже чиновники колишнього режиму мало залежать від російської правової системи, а більша частина їх активів знаходяться в західних країнах або офшорних зонах, підвладних юрисдикції західних країн. Місце розташування активів потенційно може надати українській стороні значні важелі, за допомогою яких можливо домогтися їх повернення.

Один підхід, який заслуговує розгляду, це процедура визнання провини. Прецедент створила Грузія. Після Революції троянд колишнім чиновникам запропонували вибір: кримінальна відповідальність, або повернення викрадених активів. Завдяки цій ініціативі в державний бюджет було повернуто $ 1 млрд.

Правова система України значно більшою мірою скомпрометована, ніж та, що була в Грузії після Революції троянд. Києву було б дуже складно провести подібну ефективну процедуру, яка дозволила б отримати відшкодування швидко.

Проте, співпрацюючи із Сполученими Штатами та, наприклад, із Великобританією, можливо розпочати процедуру надання допомоги Україні у поверненні тих активів колишнього режиму, які знаходяться в західних країнах. Західні держави, в першу чергу США, мають законодавство, відповідно до якого передбачається повернення активів, які були викрадені або отримані іншим незаконним шляхом.

У процедурах переговорів про визнання вини головна мета полягає в тому, щоб на початку створити реальну загрозу. Це, в першу чергу, передбачає відкриття кримінальних розслідувань стосовно колишніх посадових осіб та унеможливлення їх втечі до Росії.

Лише створивши реальну загрозу, уряд буде мати базу для висунення відповідних пропозицій. Далі до пропозицій слід додати зняття усіх звинувачень та припинення для колишніх чиновників заборони на отримання дозволу на відвідування ЄС та США. Натомість колишньому чиновнику доведеться здати не менше 80% незаконно отриманих коштів.

Для колишнього урядовця, який переховується в Москві та невпевнений у тому, як довго ще стоятиме режим Путіна, така угода може виявитися досить привабливою. Хоча більшість населення може обурити те, що колишні посадові особи не притягнуті до відповідальності, це може виявитися кращим для України, бо активи будуть повернуті та зможуть бути використані на благо українського народу.

Навіть якщо процедури угоди про визнання провини зможуть принести результат, опиратися лише на ініціативу зі сторони США недостатньо. По меншій мірі, урядовцям США буде необхідним співробітництво з Києвом у наданні доказів про незаконність отримання активів.

Ще одна проблема полягає у тому, наскільки західні держави будуть готові допомогти Києву, з огляду на небезпеку, що повернені активи будуть вкрадені знову. Одна із основних проблем полягає в самій Україні: наскільки український політичний і бюрократичний клас, як і раніше, контролюється окремими особами, які продовжують красти. Цю українську реальність слід враховувати, якщо співробітництво із Заходом буде ефективним и зможе розширюватися.
Що стосується втрат від окупації українських територій Російською Федерацією, Київ має бути готовим до наступного:

По-перше, українська влада має правильно порахувати втрати. Відновлення України навряд чи буде швидкім, тож варто провести повний облік втрат від вторгнення і окупації, знищення людських ресурсів, майна, підприємств та інфраструктури, від вимушеної міграції.

У якийсь момент консенсус може бути досягнутий. Підрахувавши реальні втрати, яких зазнала Україна, Київ на майбутніх переговорах з врегулювання матиме конкретні числа. Для підтримки довіри до процесу Україні слід створити міжнародний комітет обліку, який буде перевіряти і засвідчувати втрати.

По-друге, Україна повинна зосередитися на розгляді справи в Європейському суді з прав людини у Страсбурзі. Європейська конвенція про захист прав людини дає Україні можливість розглядати справу про її втрати перед міжнародним трибуналом.

Україна вже падала два позови до Європейського суду з прав людини, але країні слід використати стратегічний підхід. Уряд має подати ще ряд позовів, в тому числі про права біженців із Донбасу та порушення прав власників малого бізнесу в Криму.
Жодне з рішень не є простим, але вони створюють тиск на колишніх чиновників і Російську Федерацію, і рухають Україну до тієї точки, де відновлення країни стає можливим.

Оригінал на Newsweek
Переклад: Андрій САБАДИР