Надія Савченко - перший на моїй пам'яті лідер думок - не те, що навіть політик, який визнає, що не знає, як вирішити те чи інше завдання і що їй потрібно багато чому навчитися

Можливо, це твереза ​​самооцінка людини, яка провела два роки у фактичній ізоляції, повернулась в нову країну і хоче зрозуміти, що відбувається. Можливо - просто особистісна характеристика. А, може бути, і професійна риса: якщо льотчик не вчиться, його літак падає. 

Але, як би там не було, на першій же прес-конференціїСавченко ми отримали приклад того, що людина може не знати і сумніватися - і її самооцінка від цього не страждає. Показово, що журналісти, які задавали питання, в більшості випадків знали відповіді і вони були їм не потрібні. Їм були потрібні гасла.

У нашій країні всі знають все. Кожен політик - сам собі Аденауер і Наполеон Бонапарт в одній особі. Кожен журналіст точно знає, що зробив би на місці депутата, якого він інтерв'ює - і ця впевненість тільки збільшується, якщо журналіст, не дай Бог, і справді стає депутатом.

Кожен блогер за десять хвилин розповість вам, як перетворити Україну на Швейцарію. Кожен громадянин упевнений, що причина його проблем - не він сам, а влада, за яку він проголосував.

І всі разом вони чекають якогось чергового вождя-рятівника, який змінить країну так, щоб їм самим довелося докладати до цього якомога менше зусиль. Наприклад, Савченко.

А Савченко дозволяє собі сумніватися і не відчуває себе месією. Завидна риса для людини, що знаходиться в центрі суспільної уваги. І незвичайна для України ситуація. З цієї ситуації є тільки два виходи.

Перший - що Надія Савченко просто навчиться обіцяти. Але в цьому випадку вона виявиться в конкурентному середовищі професійних "обіцяльників", які відчувають настрої електорату набагато точніше, користуються соціологічними викладками, платять західним політтехнологам - тільки за те, щоб вічно імітувати свою незамінність і залишатися поблизу потоків.

В цьому випадку до численних груп підтримки, впевнених, що тільки їх кумир-обіцяльник і є той, хто влаштує їм краще життя, приєднаються прихильники Савченко. Не сумніваюся, що такі знайдуться і не думаю, що їх буде багато. Але не дуже вірю, що сама Надія дасть їм такий привід.

Схоже, вона точно розуміє - якщо вона перестане вчитися і почне обіцяти, її літак впаде. А якщо вона продовжить вчитися і сумніватися - то більшість наших співвітчизників швидко про неї забуде, бо поки що ані вчитися, ані сумніватися не готове.

Здатність українців до повстань і презирство до несправедливості і безправ'я - це те, що об'єднує нас з європейцями. А нездатність подивитися на себе критично і реалістично оцінити те, що відбувається - це те, що об'єднує нас з росіянами.

І з цього протиріччя необхідно знайти вихід. Надія Савченко поки що шукає його у самотності.