За одну лише добу, 27 травня 2016 року, інформагенції принесли чотири вельми показові вістки, які стосуються судової системи України.

Ось перша з них. Малиновський районний суд Одеси відпустив під домашній арешт одного з обвинувачених у справі про події 2 травня 2014 року, громадянина Росії Євгенія Мефедова. Своє рішення суд мотивував тим, що вже вивчено більшість доказів у справі, а запобіжний захід у вигляді домашнього арешту достатній, щоб обвинувачений не міг сховатися від правосуддя і покинути країну.

Нагадаю, що два роки тому 2 травня в Одесі в ході масових заворушень загинули 48 осіб і понад 200 було поранено. Слідство встановило, що масові заворушення в Одесі були організовані та сплановані зовнішніми силами.

Друга вістка. Печерський суд Києва після більш, ніж дворічного розгляду справи про захист честі та гідності миколаївських журналістів ухвалив рішення на користь російського «Первого канала». Справа в тому, що 30 березня 2014 року в ефірі російського «Первого канала» з'явився сюжет «В Інтернеті з'явилися документи, які доводять, що безлади на Майдані готувалися заздалегідь».

Сюжет містив «інформацію» про «підготовку штурмових бригад» для здійснення зміни влади в Україні під час Майдану. Як ілюстрації в цьому сюжеті використовувалися фотографії з телепередачі «Телевізійний прес-клуб із Глібом Головченком» на миколаївському телеканалі «ТАК-TV», на яких зображений позивач (тобто Головченко), без його дозволу й відома. На пропозицію вибачитися і дати спростування росіяни відповіли відмовою, і Печерський суд підтвердив їхню правоту.

Вістка третя. Межівський районний суд Дніпропетровської області повторно повернув Генеральній прокуратурі обвинувальний акт проти депутата Луганської обласної ради Арсена Клінчаєва, підозрюваного в сепаратизмі. В обвинувальному акті зазначено, що Клінчаєв 10 березня 2014 року поруч з Луганською обласною державною адміністрацією публічно закликав громадян до силового розгону активістів Майдану і до федеративного устрою України. Судово-лінгвістична експертиза встановила, що слова депутата Луганської облради є закликом до вчинення насильницьких дій і зміни територіального устрою України. Крім того, Клінчаєву інкримінується те, що 9 березня 2014 року він разом з групою сепаратистів захопив будівлю Луганської ОДА, виламавши вхідні двері.

Проте суд вирішив, що прокурор в обвинувальному акті не конкретизував, як саме депутат Луганської облради допомагав захоплювати будівлю і виламувати двері. Також суд вирішив, що Клінчаєв не був належним чином поінформований про пред'явлення йому звинувачень і постановив повернути обвинувальний акт прокурору.

Нагадаю, що у березні 2014 року Шевченківський районний суд Києва було заарештував Клінчаєва, але потім відпустив його під домашній арешт (бо ж у затриманого аж дві квартири в українській столиці). Проте Клінчаєв не надто сумував - його бачили на київському пляжі, де він смажив шашлики...

І, нарешті, четверта вістка. Стало відомо про рішення Господарського суду Києва, яке може заблокувати діяльність усіх залізниць України. За словами першого заступника міністра інфраструктури України Євгена Кравцова, Укрзалізниця уклала на основі тендеру угоду з постачальником мастила, однак за рішенням суду дія угоди була припинена. «Через рішення суду на користь одного з учасників конкурсних торгів галузь через кілька днів взагалі залишиться без змащувальних матеріалів і не зможе здійснювати перевезення, в тому числі в зону АТО», - наголосив Євген Кравцов.

Красномовна добірка, чи не так? І для її формування зовсім не довелося нишпорити по Інтернету, досить було ввімкнути ввечері 27 травня пошуковик Google, задати йому часові обмеження - «за минулі 24 години» та переглянути перші три сторінки отриманих посилань...

Переконаний, що до наведених прикладів абсурдних і небезпечних судових рівень читачі легко зможуть додати десятки, якщо не сотні подібних до них, тільки ухвалених в інший час. Воно й не дивно: адже формування судової системи України в основному було завершене за часів правління тріумвірату Кучма-Медведчук-Янукович. Нові лідери країни, які прийшли до влади на хвилі Помаранчевої революції, не змогли (чи не захотіли) цю систему трансформувати, лише змусили її дещо «стишити оберти». Ну, після 2010 року в судову систему внесли останні штрихи, які довели її до нинішньої «досконалості», причому зроблено це було персонажами, ниточки від яких тягнуться аж до Білокам'яної.

Відтак виникла дуже небезпечна ситуація. Довіра у суспільстві до судової влади мінімальна - соціологічні показники в цьому сенсі вельми стабільні. А як може держава з такою судовою системою провести реальні економічні реформи, виграти «гібридну війну» та здобути довіру західних партнерів? Риторичне запитання, чи не так?

Тим часом юриспруденція, включно з судочинством, покликана служити не сама собі - вона є виявом суспільної потреби раціонального і справедливого влаштування людського життя; як зазначав свого часу Гегель, «людина повинна знайти у праві розум». У нас же маємо відверте безумство, коли діяльність українських залізниць (отже, і національна безпека та економічна цілісність держави) залежать від сваволі одного-єдиного судді одного з міських судів країни (нехай і столичного...).

Що далі? А далі або поглиблення загальної кризи в країні, в чому неабияку роль гратиме судова система (може, справді мають рацію ті блогери, які заявляють, що ця система служить Путіну?), або блискавичні та рішучі дії Верховної Ради та глави держави з повного демонтажу старої системи та побудови принципово нової, або ж народна ініціатива «знизу» з переходу до норм звичаєвого права (як було на Майдані у 2013-14 роках) та зі створення військово-польових трибуналів (цього у нас ще не було, але в чинній ситуації дуже легко дочекатися не Вашингтона «з новим і праведним законом», а іншого генерала - Піночета з усіма неминучими в такому разі ексцесами).

Загалом же доти, доки надходитимуть такі вістки, як 27 травня, доки не матимемо судову систему, яка чесно служитиме всьому українському суспільству, Закону, інтересам встановлення Істини та Справедливості у відносинах між людьми і між інституціями (інакше кажучи, фізичними та юридичними особами), годі навіть мріяти про євроінтеграцію, про перемогу у «гібридній війні», про масштабні західні інвестиції, про сталий і вигідний для всього суспільства економічний розвиток.