У яку гру грає наш Президент? Чому ми два роки не можемо посунутись з мертвої точки у багатьох сферах життя, починаючи від питань корумпованості і закінчуючи будь-якою іншою сферою? Хто такий Президент і за що треба з нього питати? А грає він у гру «на виліт», бо він - гравець.

Для початку давайте згадаємо дві речі. По-перше - ми живемо у країні з парламентсько-президентською формою правління, що має навести вас на думку, що Президент у нас в країні не головний. А по-друге, нам треба пригадати, як пан Яценюк опинився у прем'єрському кріслі, за яке він чіплявся як чорт за грішну душу. А опинився він там не випадково, а завдяки нам, бо його політична сила набрала на останніх виборах до Верховної Зради найбільший відсоток. Тобто українське суспільство надало йому усі важелі для отримання цієї посади. Добре, так воно і сталося. Закріпившись у кабінеті міністрів, що мав зробити реформатор-камікадзе, до яких сам себе відносив Яценюк? Правильно - взяти до рук шашку, та рубати направо-наліво усіх, з ким він обіцяв боротись на Майдані.

Ви таке побачили? От і я - ні. Петро Олексійович виявився розумніший за Ющенко, та обрав позицію вичікування. Два роки знадобилось на те, щоб Яценюк настільки втратив свій політичний капітал, що навіть для нього, страждаючого важкою формою нарциссізму, це стало зрозумілим. І головне - вони не стали (принаймні поки що) відкритими політичними конкурентами. Формально, політична сила Яценюка стала заручником власних обіцянок Майдану і буде голосувати разом з БПП по найважливіших питаннях, хоча іноді, влаштовує справжній цирк, на кшталт тих вимог, що вони намагались висунути усім, щоб Яценюк пішов з поста прем'єра.

Порошенко досвідчений менеджер і добре знає, як боротись з друзями-конкурентами. Отримавши власного прем'єра, лояльного міністра внутрішніх справ, якого постійно критикує такий політичний важкоатлет, як Саакашвілі, та тепер ще й кума-генерального прокурора, президенту буде важко розповідати про відповідальних за відсутність змін у державі. Я особисто не дуже поважаю пана Луценко як державного менеджера, бо бачив, як він керував МВС, але є у нього така здібність - шашкою махати, (принаймні, він так себе рекламував), що і потрібно, бо ніяк інакше вже не виправити тих помилок, що скупчились за два останні роки. Запит суспільства є на таку діяльність і суспільство це підтримає.

Так, Президент не має навіть тієї влади, яку мала Тимошенко під час свого прем'єрства, бо вона мала більшість у парламенті, власних міністрів і великі повноваження прем'єра, але, він до цього впевнено йде. Добре це чи погано? Країна у стані війни на власній території не може бути демократичною апріорі. Так само і під час критичних для майбутнього країни реформ і це доведено неодноразово історією успішних країн та їх лідерів. Чи маємо ми боятись узурпації влади? Не думаю. Країна у якій повно зброї на руках не має боятись диктатора, навпаки.

Отже, чекаємо на зміни. Тепер Президент має більше можливостей, значить і питати можна з нього. Чекаємо активно, а не так як у далекому 2005, коли після Першого Майдану усі сподівалися та вірили політикам. До речі, скоро наш Президент буде відмічати свій «екватор» президентського строку, а це означає - пора готуватись до виборів, при цьому активно готуватись, бо це скоро. Я роблю ставку на те, що ми будемо часто чути у ефірі прізвище генпрокурора Луценко, сподіваюсь не у зв'язку з рекламою елітних напоїв.