Журналістка і блогер Мар'яна П'єцух побувала сьогодні в славнозвісних Горішніх Плавнях. На сторінках свого блогу у "Фейсбуці" поділилася враженнями від міста, яке не сходить з інформаційних потоків у зв'язку за декомунізацією

Я не буду об'єктивна, бо була лише один день, але в ‪#‎ГорішніПлавні‬ (ще Комсомольськ, бо закон не опублікований досі) я очікувала побачити задрипане сіре промислове місто, а побачила трошки інше місто – світле, дуже зелене, з багатьма водоймами, де тренуються на байдарках у понад десяти видів спорту місцеві спортсмени, де новий палац культури в стилі хайтек (куди регулярно проїжджають зірки шоу-бізнесу з Києва), який контрастує з типовою совковою будівлею міськради, перед якою вже як рік нема Леніна.

Я не побачила депресивності ні в панельних будинках, вони не виглядають надто обшарпано і страшно, ні в людях, які доволі пристойно вдягнені на обличчях відсутній відчай.

"Ми тут насправді в шоколаді", – сказав мені директор місцевого музею гірничо-збагачувального комбінату, де працює більшість містян. Решта люду теж має роботу. Це дивовижно, але безробіття тут в межах статистичні похибки.

Колись Комсомольськ дуже інтенсивно розвивав протягом 13 років мер Попов, поки Янукович не забрав його в Київ очолювати КДМА. Попов сюди привозив європейських чиновників, експертів, проводив європейські конференції, запровадив традиції щорічних фестивалів (тут таких п'ять).

Вкладає в інфраструктуру міста в обмін за використання його природних ресурсів і Комбінат, власником якого є екс-бютівець, далі регіонал Живаго. Він знайшов європейського інвестора, який також здійснює соціальні ініціативи. Тут, кажуть, навіть, в якісь школі є 3d-кінотеатр.

Люди "в шоколаді" (хоча це, звісно перебільшено, зарплати невисокі, але вони попри все є), жили своїм стабільним життям, але тут їм на голову падають Горішні Плавні.

Якби впало щось інше, можливо, вони легше б розпрощалися з Комсомольськом, яке їм дуже рідне, бо "наші батьки-комсомольці це місто на пісках будували" (тоді дійсно був клич до комсомольців всіх країн срср їхати будувати місто біля родовищ залізної руди), але тому, що воно їм звучить "по-сільськи".

Дійсно було за три кілометри від Комсомольська таке село (на місці Комсомольська був пісок). І воно їм ріже вуха, навіть діти мені казали, "но мы же не село".

Комсомольчани (не комсомольці, як я думала:) - гонорові люди, бо народилися у МІСТІ, і сьогодні живуть у місті, яким дуже гордяться.
Тепер вони готові на Молодіжне, Добровольськ, Героїв Дніпра, Борисфен і ще там купа варіантів, але тільки не називатися селом!

І було би в них Молодіжне, Добровольськ чи що вони там хочуть, якби міська рада тупо не саботувала і не поставила питання руба - Комсомольська не буде, вибирайте щось інше. Но нєт. Міська рада запропонувала на громадських слуханнях визначитися, чи взагалі люди готові віддати стару назву.

І тепер мають Горішні Плавні, і бігають в агонів і не знають, що тепер з тим робити. І несуть різну єресь щодо назви Горішні Плавні, яка на голову не налазить.