Просто спостереження.

В центрі міста стоїть чувак в костюмі радянського клоуна, такий знаєте по-класікє - руда перука, яскавий комбез, червоний ніс, мейкап з намальованою посмішкою. Очі сумні. За сорок. Він грає на електрогитарі, усілки, чути далеко.

Грає він ці всі пісеньки з радянських фільмів і мультфільмів. Оце все з "Служебного роману", "з льогкім паром", "бєлогрівиє лошадкі", "голубой вагон бєжит качаєтся". Короче, має виключно цей репертуар. Після знайомства з ним, з'ясувалось що він переселенець з Луганську. З ним розмовляють, розпитують, кидають по парі грошей. І не тількі я, а і різні мої знайомі розмовляли, що потім якось і всплило в розмові. Родина, троє дітей, війна, всі жахи, беспредел, тотальний пиздець, перебрався, треба заробляти. Така життєва колізія, якщо коротко і без подробиць.

І запитували у нього чому саме цей репертуар? Може щось розширити? Якісь інші мелодії? Може не один цей совок в місті транслювати? Який входить в повний дисонанс з навколишньою атмосферою. Ввічливо, з розумінням ставились і до цього, що людина була статична, в стресі після драм, що він пережив, може якось адаптувати.

Дивно, що люди втікають на інший бік країни, від кривавої каши, що заварили саме ці совкодр*чери. І все одно не розуміють, що вони ж саме цей весь мотлох везуть з собою і все одне транслюють, бо нічого іншого не знають і не хочуть знати. Таких паралелей не проводять абсолютно.

І виходить оця вся люта абсурдистьска хармсівщина. Дядя в костюмі клоуна з радянським репертуаром. Втікач від інших агресивних, кривавих клоунів, але з калашами, танками і пзрк. І з таким же радянським репертуаром. Такий ураборос, що сам у себе відгризає хвіст.