Я, звичайно ж, оптиміст, і я переконаний, що можна порозумітись цивілізованим шляхом. В середині 40-х років здавалося, що між українцями і поляками ніколи не буде миру, і що ненависть, так би мовити, стане законом нашого життя. І так сталося, все-таки знайшли якесь сьогодні порозуміння.

Є, звичайно, люди, які ніколи не простять, так само і люди в українсько-російських стосунках. Будуть росіяни, які ненавидітимуть Україну, і українці, які будуть вважати їх світовим злом, і ніколи не простять. Так що до цього треба ставитися з розумінням, що людина є не святою, і так воно буде. Натомість, коли ми говоримо про нинішній момент, треба розуміти кілька таких головних речей.

По-перше, ми маємо сьогодні період загострення стосунків і період нічим не спровокованої кривди з боку Росії. І тому не треба дивуватися, що у серцях українців є сьогодні загострення того негативного відношення. Я можу, навпаки, здивуватися навіть, що, згідно з опитуванням, це загострення настільки маленьке, як можна було б очікувати. Тому я з розумінням ставлюся до цього, я розумію, що є біль, особливо, коли через сім'ю пройшла втрата, коли ми бачимо щодня, слухаємо про чергові убивства молодих людей, які могли жити і насолоджуватися життям, - заради чого? Заради цієї ірраціональної агресії, ненависті з боку Путіна і його оточення?

Разом з тим, є інша грань цієї проблеми, коли ми говоримо про нинішній момент, а саме - Україна навряд чи зможе вирішити проблему свого виживання без Росії. Ми якось оминаємо собі так, що Європа, Америка, що світ змусить Росію визнати факт існування України і її право обирати свою долю. Однак, коли говорити про майбутні стосунки, то треба вирішувати разом з російським народом, треба налагоджувати якісь канали, і в цьому випадку, в цьому розумінні, для нас дуже важливі ті росіяни, які повністю відзначають вину Росії, котрі просто мучаться від вини сумління, що вони нічого не можуть вдіяти.

Я таких людей знаю, вони і приїжджають в Україну, і щиро співчувають нам і мучаться від того, що Росія чинить нам кривду. До таких людей треба ставитись з пошаною, я не відчуваю до них ненависті, я шаную їхній голос сумління.

Тобто коли говорити про державу загалом, треба розуміти, що держава, і народ загалом, суспільство, не може впадати в засліплені моделі, реакції. З обох боків. Скажімо, не може бути ставлення ні "жодного росіянина в Україну не пропустимо, вони вороги, і хай будуть прокляті, і все, щоб нога росіянина не ступила. Такого не може бути, це сліпа позиція. Це позиція сліпої ненависті.

Інша супротивна крайність - це "приїжджайте до нас всі, хто мучиться в Росії, приїжджайте, вибирайте свободу, мир, ми мирні люди, і ви в нас знайдете спокій". Україна не має бути резервацією для російського народу, який буде тікати від своїх проблем. Росія має вирішити свої проблеми там. Розумієте, якщо половина росіян рване і переїде в Україну, це буде катастрофа, цього не можна допустити.

І, передусім не можна допустити тому, що ці люди, як правило, не розуміють тонкощів української ситуації. Вони не вловлюють баланси, які сьогодні існують між російськомовним і україномовним середовищем.

Для них природне спілкування російською мовою. Якщо вони перші місяці і будуть чутливо ставитися до української проблеми, то через рік, через два, вони вже будуть вимагати якихось преференцій для свого мовного режиму.

Тому я буду дуже обачний перед абсолютним зеленим світлом для переїзду росіян сюди. Держава, чиновництво і суспільство має контролювати цей процес. Має дуже серйозним чином, щоб не було жодних зловживань, і зокрема, щоб не було провокацій з боку Росії, організованих путінським режимом.

Тому що для мене не має сумнівів, що проблема сірійських біженців, навіть якщо виникла через внутрішні проблеми Сирії, то вона була зманіпульована Росією для того, щоб досадити, створити Європі додаткові труднощі.

І якщо це робить путінський режим щодо Европи, чому він не може це зробити щодо України? Держава мусить бути дуже обачною, і кожен конкретний випадок розглядати дуже уважно.