Українська влада вкотре заговорила про деофшоризацію. Причому, цього разу цілком серйозно, оскільки кампанію з боротьби з «неугодними» юрисдикціями ініціював безпосередньо президент Петро Порошенко. Так, уже найближчим часом має з'явитися фінальний проект змін до чинного законодавства з метою перешкодити відтоку капіталу за межі нашої країни, який потім буде представлено на остаточний розгляд Верховній Раді. 

Готовність «мінус» один

Концепція нововведень, які ляжуть в основу стратегії з деофшоризації, була презентована ще на початку травня. Цей документ - спроба імплементувати в законодавство України вимоги так званого плану Base Erosion and Profit Shifting (BEPS), спрямованого на боротьбу з розмиванням оподатковуваної бази. Програму було розроблено Організацією економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) і схвалено у 2014 році країнами «Великої двадцятки» (G-20). Причому, в ідеалі до BEPS уже в доступному для огляду майбутньому (мова про 2017-2018 роках) мають приєднатися десятки держав.

Але мало того що план BEPS керівники багатьох країн сприйняли далеко не так тепло, як на це розраховували в G-20. В Україні впровадження рекомендацій цієї програми з великою ймовірністю зіткнеться з непереборними труднощами.

Локальне законодавство, м'яко кажучи, не зовсім пристосоване до тих новацій, які в нього хочуть вплести. Пов'язано це з тим, що в Україні не перший рік стопориться податкова реформа. Її було провалено у 2014 році, від неї уряд та Верховна рада відмовилися й 2015-го. Очевидно, що до 2017 року українська податкова система реформована також не буде. Отже, навіть у разі прийняття планованих змін у сфері деофшоризації, ці зміни виявляться непрацездатними.

Плюс до всього, паралельно необхідно допрацьовувати норми, які стосуються розкриття інформації про кінцевих бенефіціарів, а також контролю трансфертного ціноутворення (ТЦО).

Адже, попри те що ще з листопада 2014 року бізнес в Україні має в обов'язковому порядку оприлюднити дані про реальних власників, ця система, по суті, не працює. Як із технічних причин, так і у зв'язку з юридичними колізіями. Механізму виявлення порушень унаслідок подання помилкових або хибних даних немає. Так само немає повноважень у реєстраційної служби щодо накладення штрафів на порушників.

Застрягли на старті

Щодо ТЦО теж не все гладко. З 2013 року законодавство, підв'язане під контроль трансфертних угод, переписували неодноразово.

Проте, Державна фіскальна служба не тільки не має у своєму розпорядженні фахівців, які могли б аналізувати звіти з ТЦО, що надаються компаніями. Роботу фіскалів гальмує також недосконалість нормативної бази, яка регламентує такі перевірки.
Але ж і контроль трансфертного ціноутворення, і розкриття даних про бенефіціарів є, по суті, основою тих рекомендацій BEPS, які, у теорії, мають застосовуватися в Україні.

Плюс до всього, стратегія з деофшоризації, яку обрали Кабінет міністрів і Адміністрація президента, навряд чи послужить поліпшенню бізнес-клімату у країні і стимулює приплив інвестицій. Зокрема, розробники законопроектів пропонують ввести оподаткування контрольованих іноземних компаній і обов'язкове подання спеціальної звітності міжнародними групами, які ведуть свою діяльність і в Україні. А також визнавати іноземні компанії податковими резидентами нашої країни.

Проте глибший контроль торговельних угод, а також спроба розширити нагляд за діяльністю не лише українських компаній призведуть до того, що бізнес ще активніше переїжджатиме за межі України в пошуку комфортних юрисдикцій для захисту своїх інтересів і капіталу.

Це ж стосується і посилення норм ТЦО. Імовірно, вони зводитимуться до зменшення сум контрольованих операцій (менш як 5 млн гривень), а отже, торкнуться меншого бізнесу, який у підсумку зазнає на собі посилення тиску з боку регулятора.

Із Європи - з розумом

Утім, цих негативних наслідків можна уникнути, якщо використати досвід країн близького і далекого зарубіжжя, які, замість бездумної деофшоризації, пішли шляхом лібералізації оподаткування та створення привабливих умов для бізнесу.

Наприклад, у Чехії стандартна ставка податку на прибуток становить 19%. При цьому є можливість використовувати агентську угоду з умовою зменшення оподатковуваної бази до 1% від обігу. У Бельгії загальна ставка податку на прибуток становить 33,99%. Проте є чимало пільгових режимів для окремих видів бізнесу.

В Естонії до нерозподіленого прибутку юросіб застосовують ставку 0%. Аналогічні умови поширюються і на дивіденди, які виплачуються компаніями, зареєстрованими в Єврозоні, на користь естонської компанії.

Шляхом пом'якшення податкового законодавства в останні кілька років пішла ще одна прибалтійська країна - Латвія, податкову модель якої українські реформатори неодноразово згадували як певний еталон. Дохід латвійських компаній оподатковується ставкою 15%. При цьому є пільги для доходу, отриманого від торгівлі цінними паперами.

Схід не жартує

Не менш показовий для України досвід Сінгапуру, який десятиліттями надає чималі пільги для бізнесу. Причому, незважаючи на те що стандартна ставка корпоративного податку в цій країні становить 17%, там діє територіальний принцип оподаткування і багато пільг для розвитку локальних підприємців. Успіхи Сінгапуру очевидні: провідні місця в рейтингах за комфортністю ведення бізнесу та найнижчий у світі рівень корупції.

Більше того, навіть Китай, який славиться своєю консервативною податковою політикою, нещодавно ухвалив безпрецедентне рішення.

З 1 травня у країні скасовано податок на прибуток, який замінено ПДВ. Попри те, що цей крок може призвести до зниження доходів, влада КНР свідомо пожертвувала бюджетними надходженнями на догоду відновленню зростання економіки та стимулювання бізнес-активності в країні.

Дива не буде

Поспіх, із яким Кабмін і АП готують зміни щодо деофшоризації, можна пояснити. У тому разі, якщо законодавчі новації буде внесено до кінця першого півріччя, є ймовірність, що вони почнуть діяти з початку 2017 року.

Проте без паралельних фундаментальних поправок до податкового законодавства, а також подальшої роботи в напрямку дерегуляції та створення привабливого інвестиційного середовища ефект від будь-яких ініціатив буде знівельовано. За відсутності альтернатив у бізнесу просто немає стимулів відмовлятися від звичних і усталених механізмів структурування своєї діяльності за кордоном.