MENU

Влада ветеранів. Чи така можлива?

3290 1

В романі "Зоряний Десант" Роберт Хайнлайн спробував описати лад держави ветеранів. Громадянин - це той, хто пройшов службу в армії, тільки той, хто справами довів свою відданість державі, є відповідальним членом суспільства, який має право обирати. Таку державу уявив автор художнього твору. Але якою б насправді могла бути держава ветеранів, і чи можливий такий політичний лад?!

В принципі, такі держави практично є. США і Великобританія, чий політичний бомонд на 2/3 складається з колишніх військових. В Англії навіть монархи і аристократи бували на війні. Ці держави по праву можуть називатись ветеранськими, і головне - вони, не замислюючись, можуть зв'язати свої економічні та соціальні успіхи з військовою службою політиків.

Однак, в Україні АТОшники потрапили до парламенту, а результату не сталось. І причина не в преславутій відмазці - менталітет, секрет у дрібних деталях, які я спробую тут розкрити.

Образ політика

Недосвідчений в демократії український народ досі обирає собі представників лише за одним із трьох критеріїв: або розумний, або чесний, або патріотичний. Але для результативного політика необхідні всі три ці критерії одночасно, і, якщо хоч один прибрати, то вийде те, що ми маємо. Розумний і патріотичний, але нечесний - буде красти, чесний і патріотичний, але не розумний - ним будуть грати і використовувати розумні шляхом обману. Розумний і чесний, але не патріотичний буде чесно вести державу в руки іншої держави. І так далі. Ці три якості мають бути обов'язково одночасно, і кожну з них можна довести справами: розум - освітою і професійним досвідом, чесність - наявним майном і образом життя, патріотизм - жертовністю на користь держави - участь у війні, жертовне волонтерство і багато іншого.

Саме ця недокомплектованість психологічних характеристик політиків відрізняє наших політиків-ветеранів від їхніх. Ветеран - характеристика патріотизму, але одні навіть освіти не мають, тож їх безкоштовно використовують розумніші колеги по фракції, а ті і зрозуміти не можуть, що роблять. А інші мають освіту, та голосуючи за них, народ не звернув увагу на РенджРовери та охорону на лексусах у ветеранів, які до Ради мали офіцерську зарплатню у 5 тисяч гривень. Пройшло до парламенту і парочка тих, в кому поєднувались всі три вимоги, але вони опинились одними в полі воїнами, зауваження яких ніхто не схотів чути.

Риси ветерана, які роблять політичну діяльність ефективною

Та допустимо, що є такий політик - чесний, патріотичний, розумний. Але у одного патріотизм підкреслюється його активною громадською позицією, а у іншого фактом участі у війні. Чим же політик-ветеран буде відрізнятись і чому від нього більше користі державі?!

1. Інстинкт захисника. Деякі психологи навіть вважають це елементом ПТРС, бо більшість ветеранів рвуться захищати всіх і все - дитину, дорослого, державу, економіку, всіх, хто, на його думку, слабший. В таких державах сильна армія і правильно побудована правоохоронна і судова системи. А ось в соціальних гарантіях діє правильна модель, де захищаються тільки ті, кому допомога потрібна, і захищаються по-справжньому, на результат. Та всім іншим звучить жорстке - маєш захистити себе сам, що не дає нації рослаблятись.

2. "Треба добре підготуватись до оборони". Ця риса ветеранів-політиків формує цілу систему держави, спрямовану на погляд у майбутнє. Майбутнє наповнене ризиками військовими, економічними, соціальними та іншими. Кожен з них треба встановити і підготувати державу до захисту. Такі держави дуже сучасні, швидко адаптуються до нових технологій, легше за все переносять всілякі кризи, бо, за рахунок ветеранської паранойї, дійсно завжди до них готові.

3. Рішучість. Ветерани ненавидять довго затянутих проблем. Будь-яким чином, але проблема має вирішитись швидко. Якби Україна була ветеранською державою, то Майдан пройшов би за один день, а АТО - максимум за пару тижднів, а може навіть і не почалось.

4. Чорне - це чорне, а біле - це біле. Прямолійнійність ветеранського брата часто наносить шаленого удару по найзгубнішій політичній звичці - інтригам. Що робить такі держави і їх політичні рішення більш зрозумілими для людей. В таких державах зрозуміле все: бізнес, економіка, правова система. Ви знаєте, що купуєте в магазині, а прийнятий закон завжди досягає результату, бо там ненавидять шахрайство на публічному рівні і всіляко намагаються його не допускати. Економіки цих держав розвинуті, бо бізнес вільний, але у межах чітких правил, які дають кожному учаснику бізнеса гарантії безпеки його грошей. Тож їх бізнес і може спокійно будувати плани на роки, і займатись навіть винаходами ракет.

5. Краще пишатись своїм, ніж купити чуже. Керовані патріотичним бажанням пишатись здобутками своїх держав ветерани-політики перетворюють їх у світових лідерів промисловості і нових технологій. А як там наукові школи розвинуті, маркетинг побудований, тисячі економічних послідовностей виростають з одного емоційного бажання - мати своє, чим і пишатись, що і робить економіки цих країни одними з не тільки успішних, але і стабільних у світі. Наші ж люблять повторювати один з принципів ліберальної економіки: "Навіщо виробляти своє, коли можна купити чуже". Саме тому ми держава-покупець, а вони - держави-продавці.

6. "Стримання" ефективніше за "чесне слово". "Я не довіряю людям, але вірю в їх трусливість і егоїзм" - прозвучало в якомусь фільмі. Так мислять і ветерани - жоден закон не захистить людину так, як страх злочинця перед жертвою. В державі - ядерна зброя, у населення - вільне володіння зброї, результат - спокій, мир і низький рівень злочинності. А ще вони світові лідери, бо у бажанні стримати часто обирають напади на тих, хто, на їх думку, несе загрозу, напад військовий, інформаційний, економічний. Врешті, це робить держави ветеранів гравцями у світовій політиці, а всі інші держави - фігурами їх гри. Це ж породжує і економічні переваги через світові прференції їх ринкам.

7. За "справедливість" у всьому світі. Загострене відчуття справедливості - одна з характерних рис ветеранів в цілому. В системі їх цінностей справледливим має бути все: правоохорона і судова діяльність, правила економіки, ставлення держави до людей. З точки зору справедливості пишуться законопроекти. Такі держави мають дуже низькій рівень радикалізму і революційних настроїв, бо вони швидко врегульовують законодавчо всі найгостріші суспільні проблеми, а тому закони там дуже якісні і верстви населення задоволені. А чи не правда дивно звучить: "Ветерани у владі зменшують радикалізм в суспільстві і революційні настрої". Насправді це саме так, бо причини радикалізму завжди у відсутності правового регулювання. Коли у людини зникають правові можливості вирішення його проблеми, вона шукає можливості поза правом, звідси і з'являється радикалізм. Але, керовані загостреним відчуттям справедливості, ветерани-політики більш оперативно встановлюють такі правові прогалини і швидко їх закривають, що і зменшує радикалізм.

8. Діємо ротою, а не поодинці . Головною проблемою ветеранів-політиків є їх колективність, поодинці вони не воїни. Наче вовкам, їм постійно потрібна зграя, як на війні - роти, взводи, де у кожного буде своя роль, а результат досягається спільними злагодженими діями. Це одна з причин, чому ветерани не проявили себе в українській політиці - вони поодинокі і не мають команд для злагоджених дій.

9. На "гоп..." не візьмеш. Дипломатія мало чим відрізняється від діалогу під час гоп-стопу - одні тиснуть, інші намагаються не піддатись тиску. Станеш виправдовуватись - тебе знищили, даш себе налякати - теж програв. І тут з ветеранами все складно, бо військовий норов дає про себе знати в міждержавних відносинах, що робить їх країни досить сильними у міжнародному праві.

Та в наших краях воєн було багато, а ветерани в політиці нічого не спромоглись. Причина йде ще з СРСР. "Тотальний контроль" - ця риса совкового політика передається з покоління в покоління: до влади ніколи не пускати тих, кого не контролюєш. Контролювати можна обманом малограмотного або підкупом жадібного, та, якщо він не той та не інший, і якщо це не людина, яку ти знаєш дуже тривалий час, то він небезпечний. Іноземним політикам і в голову не прийде об'єднуватись, щоб не пустити до влади ветерана, тільки тому, що він ветеран, або професійного лікаря, тільки тому, що він професійний лікар. Вони звикли на виборах боротись за своє, але будувати вибори, щоб когось не пустити - їм це дико. А у нас можуть - виліз ветеран, хабарів не бере, на туфту не ведеться, то вони реально об'єднуються, беруть підконтрольного ветерана, виставляють його туди ж, заклеюють ним всі білборди і під'їзди, як обоями, а того, хто не продався, називають технічним кандидатом проти їхнього, а він сказати нічого вже не здатен, бо на окрузі чують тільки мощний рекламний голос його суперника.

Там же, на Заході, часто навіть вибудовують цілі програми по виводу ветеранів у верхи суспільства. Чим приманюють молодь до армії - освітою. Часто навіть заможні батьки відправляють своїх дітей до армії, бо у них вважають, що для успішного управління або політичної кар'єри варто здобути перераховані вище якості. У нас же до армії навпаки намагаються відправляти нижчі прошарки суспільства.

Із найбільш відомих політичних сил ветеранів можна назвати Республіканську партію США, яку іноді так і називають - партія військових, або партія ветеранів. І хоча цивільних там теж не мало, голос ветеранів в цій партії вкрай сильний і є рушієм їх ідеологічної платформи.

Таким чином, держава ветеранів не така вже і вигадка, і фактично є повноправною ідеологією, причому з яскравим результатом. Тільки, поки що, не існувало в світі держав виключно ветеранів, без противаги цивільних спеців, хоча подивитись таку практику також було б цікаво.

Кирило СЕРГЄЄВ, голова ВГО "Товариство Ветеранів АТО"


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі



Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини