Маріуполь – південні ворота українського Донбасу, які відкривають прямий шлях на Крим через Азовське море або по стратегічній дорозі Бердянськ-Мелітополь-Генічеськ-Джанкой-Сімферополь, пише в своєму блозі на "Новому часі" банкір Андрій Пишний. Фата-моргана, оптична ілюзія, міраж для окупантів, стурбованих нав'язливою ідеєю подальшого бліцкригу. Для українців Маріуполь – не міраж. Він реальний. Тим більше, в тій новій реальності, в якій опинилися ми і країна.

Маріуполь – форпост української незалежності. І рівно два роки тому, 13 червня 2014, добровольці, військові і нацгвардійці остаточно звільнили місто від терористів так званого "ДНР" – гібридного дітища Кремля.

Інакше і бути не могло.

Маріуполь завжди неформально мав окремий статус у Донецькій області. Можна навіть сказати, підпорядковувався Донецьку лише формально. Тут не любили називати себе "донецькими". У півмільйонного портового міста своя колоритна історія – як дорадянська, так і радянська, і українська в період незалежності. Вона сформувала свої правила життя, свої традиції, зокрема й культурно-історичні. Маріупольці вважали себе не першими, але і не другими в регіоні. Може, саме тому в критичній ситуації тутешні жителі виявилися розумнішими і не допустили приходу війни в свій дім.

Після звільнення в Маріуполь перебралися Донецька облрада, військово-цивільна адміністрація, інші регіональні органи влади та організації. Частково і обласне управління "Ощадбанку". Місто стало притулком для біженців. Він виконав свою місію "не-Донецька" – якоїсь альтернативи.

Я не зміг тоді відвідати місто відразу після звільнення два роки тому, поспілкуватися з мешканцями та співробітниками банку, які переїхали туди. Це сталося пізніше. Але теж у важливий момент – після чергової спроби зламати волю маріупольців і їхнє бажання мирно жити у своїй країні. Я маю на увазі обстріл східного мікрорайону міста російськими "Градами" вранці 24 січня минулого року.

Тоді в місцевому палаці культури "Молодіжний" ми спілкувалися з нашими співробітниками. Багато хто тікав з Донецька, забравши з собою дітей, залишивши квартири і старих батьків. Їхні очі виражали трагедію і страх. Втекли від війни, а тут обстріл. Через окупацію ми змушені були закрити лише в Донецькій області дві третини філіальної мережі банку та звільнити більше двох тисяч працівників. Третина банківських підрозділів з базою в Маріуполі та Краматорську взяла на себе все навантаження. З урахуванням виплат пенсій та соціальної допомоги переселенцям це був свого роду героїзм.

Ми обговорювали, як будемо жити і працювати далі. По можливості працевлаштовували всіх бажаючих з-за лінії розмежування, облаштовували їх у гуртожитках, розв'язували інші проблеми.

Але була ще одна історія. Дізнався про неї тоді випадково від місцевих депутатів. Дванадцятирічна дівчинка Марина Резник злощасного ранку 24 січня опинилася в гостях у рідні, якраз у східному мікрорайоні Маріуполя. І раптово, як вона пізніше розповідала, щось пролетіло зі свистом, вдарило в сусідній будинок і знесло дах. У поспіху рідні побігли ховатися в підвал. Справа була в приватному секторі. Дівчинка буквально на частку секунди не встигла в укриття, отримала осколок в поперек і впала.

Місцеві лікарі були категоричні: Марина приречена. Осколок вперся у важливі кровоносні судини. Якщо пощастить, буде жити на інвалідному візку. Їдьте, мовляв, за кордон. Ізраїль, Австрія, Америка. В Україні немає досвіду проведення таких операцій. Потрібні 50-100 тисяч євро. Шукайте спонсора. Для дівчинки-підлітка, яка ще вчора танцювала, це прозвучало, як вирок.

Але немає нічого неможливого. Забрали Марину в Київ. Українські хірурги і нейрохірурги – фахівці "Охматдиту", Київського клінічного госпіталю та Інституту нейрохірургії – спільно провели серію операцій з вилучення осколка і зшивання нервових закінчень спинного мозку. Воістину ювелірна робота. Далі – реабілітація в спеціальному центрі в Трускавці. Сьогодні дівчинка повертається до нормального життя. Робить фізичні вправи. І вже може ставати на ноги. Вона, як і її рідне місто, символ стійкості. Її історія надихає. Марина – частина битви за Маріуполь. Важлива частина.