Як виглядає рівність і толерантність, Україна продемонструвала цілому світу. Для її влади це чомусь було дуже важливо.

Тепер можна буде з чистим серцем розповідати про перемогу «цінностей» над мракобіссям. Україна рухається у вірному напрямку. І не біда, що картинка видалась вкрай нікчемною, не біда, що все виглядало радше, як фейк. Більшістю борців за рівність та толерантність виявились поліцейські, а тих, заради кого заварювалась вся ця каша, назбиралось в сорокамільйонній країні кілька сотень, бо навіть із заявлених півтори тисячі учасників переважну частину, насправді, становили співчуваючі гранітоїди, які просто відробляли гроші спонсорів. Головне зроблено. Двері в Європу відкриті, і безвізовий режим, можливо, навіть колись запрацює...

Втім, біда в іншому. Життя - така дивна штука, що, попри плани і відпрацьовані сценарії, воно любить вносити у дійсність свої корективи. Бога не надуриш. І події, які трапились буквально за кілька годин до того, - зокрема, на шахті Бутівка - пролили справжнє світло на сутність української влади. Всі розмови про розхитування човна, про недопустимість провокацій, про державницьку позицію ніби чорним бумерангом влупили по самій її пиці. І справа не в толерантності чи рівності. Кожен має право вибирати дорогу до пекла на свій розсуд. Справа у цинічності та брехливості усіх тих, хто просив не розхитувати човна і раптом сам взявся його несамовито крутити, хто кричить про мир і готовий платити за нього людськими життями, відмовляючись навіть переводити їх у статистику.

Навіщо, скажіть на милість, було підтримувати всю цю істерію, витрачати гроші і кидати на охорону тисячі поліцейських? Це що найбільша проблема в країні? Невже найбільша? Хіба не можна накласти табу на проведення до закінчення війни усіляких подібних акцій? Всіх без виключення. Не з метою когось принизити чи образити, а принаймні задля нерозхитування човна, задля перемоги у цій війні, заради справжніх цінностей, життя і добра власного народу.

«Втрати не відповідають дійсності», «вбитих немає». Звісно, в Адміністрації президента не мають часу рахувати загиблих, коли стоїть завдання провести марш рівності - це ж важливіше. В Адміністрації не мають змоги подумати над можливістю мінімізувати втрати, бо там «рєшают вапроси». Там не доходять руки до заміни начальника генштабу і всіх неадекватних, які забороняють відповідати на провокації ворога. Хоча, чому дивуватися, хіба невідомо звідки ростуть ноги в таких сатанинських наказів.

Все це дуже огидно, і здається, що дехто вже забув, на чиїх спинах і завдяки чиїм життям опинився в м'якеньких кріслах і розкішних кабінетах. Місце сидіння визначає точку зору. І не треба розповідати про всілякі там вимоги партнерів, про стандарти, про цінності. Коли йдеться про власну шкуру, всі ці байки не мають ніякісінького значення, чи не так? Жодна з передових цивілізованих країн ніколи не діятиме всупереч своїм державним інтересам, не підпише ніякі принизливі умови і не виконуватиме чиїхось побажань, прохань чи наполягань. Жодна Меркель ніколи не дозволить зграйці терористів десь в Баварії влаштувати окрему республіку, не кажучи вже про ведення з ними перемовин чи проведення для них виборів. Ніхто і ніколи не домовлятиметься з ворогом лише тому, що його про це попросили хороші хлопці, які пообіцяли позичити мільярд на реформування прокуратури чи децентралізацію. Ніхто, крім української влади.

Ви не на тих поставили і не тим займаєтесь, панове наймані працівники, яким ми платимо гроші зі своїх нікчемних зарплат. Щоб називатися владою в Українській державі, вам не мільярдів підтримки і всіляких добрих порадників бракує, не вистачає лише одного - хребта. І це якраз найважливіше. Шукати союзників можна де завгодно, навіть серед пінгвінів. Вони із задоволенням допомагатимуть, не забуваючи про власні інтереси. Тільки вся їх допомога буде марною, якщо союзником і порадником влади не стане власний народ. Адже тільки він здатний змінити цю країну і захистити її. Тільки на нього можна опертися, і він ніколи не зрадить якщо відчуватиме що йому не брешуть, його не використовують, ним не маніпулюють, не зіштовхують лобами і не мають за непотріб. Доки ви цього не усвідомите, у вас не буде жодних шансів на майбутнє, а вершиною ваших досягнень стане не перемога у війні за незалежність країни, а проведення фейкового маршу рівності поліцейських.