Тема створення Балто-Чорноморського союзу (він же Інтермаріум, Нова Унія та Міжмор'я) все частіше спливає в нашій пресі та медіа. Цю тему вже не соромляться всерйоз озвучувати доволі серйозні фігури східноєвропейської регіональної політики (зокрема, активним лоббістом ідей БЧС є чинний президент Польщі Анджей Дуда) та ряд політологів високого рівня, таких як Андреас Умланд.

Обговорюється транзитний потенціал можливих країн-учасниць, перспективи спільного економічного простору і особливо актуальна тема - спільні безпекові та оборонні стратегії. Разом з тим, створення нового блоку в Європі, що буде успішним лише за умов реальної співпраці всередині нього і безпрецедентних донині заходів зі скріплення економічних, політичних та воєнних зв'язків, безумовно веде до окреслення нової шкали спільних цінностей, які необхідні для ідейного підкріплення існування самого БЧС.

Безумовно, дуже зручно створювати союзи та міждержавні угоди просто тому, що "так легше торгувати", але перспективи кожного міждержавного утворення обов'язково пов'язані з існуванням спільних цінностей, які і допомагають створити певний спільний простір шляхом утворення корпоративної культури, спільної повістки дня. Важливо підкреслити, що БЧС матиме реальний успіх за умов певного дистанціювання від ЄС, який переживає не найкращі часи і знаходиться в кризі (в тому числі і в ідейній), разом з тим не слід забувати і ключову ідею БЧС, яка зумовлює цінність цього утворення для України: суперництво з Росією і всіляка активна оборона від неї.

Навряд чи можна вже дати перелік цих цінностей і це навряд чи є доречним, але цілком необхідно окреслити приблизний вектор цих цінностей, якісь засадничі принципи, які вірогідно ляжуть в основу нового європейського світогляду, твореного в БЧС. По-перше, важливою умовою, яка впливає на розвиток БЧС є сусідство з двома типами ціннісних систем: ЄС та Євразійським союзом. В одному випадку можна казати про доведення до абсурду індивідуалізму, в іншому ж - абсолютне холопство і колективізм. БЧС має ці цінності збалансувати, не впадаючи у крайнощі жодної з систем. Культура країн, що мають творити БЧС, в цілому консервативна, однак не месіанська і зовсім не передбачає плазування перед владою, тож цей консерватизм не знатиме азійського деспотизму, яким щедро обдарував свій народ російський консерватизм. Інше ж питання - гідність людини, яка буде безумовно дотримуватися, але аж ніяк це не зайде на рівень всезагальної підтримки заходів ЛГБТ-пропаганди.

І демократія, і тоталітаризм, і віра, і атеїзм - усе має збалансувати Інтермаріум аби вижити і не допустити фатальних ціннісних помилок своїх сусідів. Окремим питанням будуть цінності національні: вони очевидно матимуть підкреслений характер, оскільки обидва полюси, яким опонує БЧС є такими, що прагнуть розмити ідентичність своїх громадян (ліволіберальний проект ЄС або неоімперський проект євразійства). Так стається, що ідентичність т.зв. "неісторичних народів" (термінологія німецького філософа Гегеля) у Новий час готова боронити себе набагато більше, аніж ідентичності народів, які пройшли тисячі великих історичних подій світового масштабу. Це ще один парадокс сучасності: відмова від захисту цінностей ідентичності через усвідомлення, що їй нічого не загрожує і є нині найбільшою загрозою для ідентичності. Однак усі народи Інтермаріуму, що пройшли заради своєї національної ідентичності і державності через всі кола пекла вже в ХХ столітті, навряд чи піддаються матеріалістичному міфові про відмирання і недоцільність націй: для них не так давно ще відбувалися події, які практично не зустрічаються в Старій Європі. Ще двадцять п'ять років тому литовські громадяни з малокаліберними гвинтівками та уламками арматури обороняли будівлю свого парламенту від каральних загонів Москви, ще тридцять років тому розгорався підпільницький антирадянський рух у Польщі, ще досі триває війна на Сході України проти колоніального поневолення - усього цього вже століттями не бачив Старий світ, не бачили так звані історичні великі народи.