Зустріч лідерів «нормандської четвірки» Петра Порошенка, Франсуа Олланда, Володимира Путіна і Ангели Меркель, за даними медіа, може відбутися перед самітом НАТО у Варшаві на початку липня. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише український дипломат, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках Володимир Огризко.

Наскільки я розумію з послідував за цим заяви Пєскова про те, що «зустрічатися заради галочки не має сенсу», Володимира Путіна там не буде. І це зрозуміло: на хвилі інформації про продовження санкцій (майже стовідсоткові дані) Путін не хоче вислуховувати критику в свою адресу.

Якби зберігався шанс на зняття або хоча б пом'якшення санкцій, тоді відбулося б десять зустрічей у всіляких форматах, російський президент бив би в усі барабани і говорив про те, що Європа нарешті прокинулася і робить те, що потрібно. Оскільки такого шансу немає, ніяких тактичних переваг від подібної зустрічі господар Кремля не отримає.

Мені здається, саме це є причиною, принаймні, на даний момент, небажання Путіна бути присутнім на зустрічі «нормандської четвірки».

Якщо подивитися на інший формат зустрічей, то РФ аналогічним чином відреагувала на пропозицію провести зустріч Ради Росія-НАТО. Коментар був досить грубим - мовляв, нам нема про що говорити. Втім, грубість - норма російської дипломатії, тому нічого дивного в цьому немає.

Іншими словами, наразі завдання зняття санкцій, поставлене Путіним всім зовнішньополітичним службам - від МЗС до розвідки - не виконане, тому і приводів для зустрічей він не бачить. З його точки зору це виглядає цілком виправданим.

Але питання щодо «нормандської четвірки» та санкцій, як мені здається, набагато глибше: чи вдасться Заходу зберегти свою нинішню позицію. Останні свідчення говорять про те, що деякі політичні діячі демонструють псевдоліберальний підхід до Росії, який може призвести до наслідків, які згодом, прошу вибачення за недипломатичність, вилізуть Заходу боком.

І головним зовнішньополітичним завданням України зараз має бути максимально інтенсивна робота з політичними діячами Заходу та громадською думкою. Якщо нам ця робота вдасться, то в наступні півроку курс ЄС не зміниться. Якщо ж ми втратимо свій шанс, цей псевдолібералізм переможе. А на ділі - Путін.

Із заявами, що грають на руку Путіну, в Німеччині виступали соціал-демократи. Радує і жорстка відповідь Ангели Меркель про продовження санкцій. Але те що відбувається, свідчить про те, що в німецькій політиці (і не тільки, якщо згадати резолюцію парламенту Франції, яку вже охрестили «ганебною», виступ Пан Гі Муна на Петербурзькому економічному форумі, який, як на мене, був не менш ганебним) відступають від основоположних принципів, на яких було побудовано ЄС.

Якщо цей псевдолиберализм переможе, система остаточно розвалиться.