Україна вже третій рік поспіль перебуває у стані гібридної війни, яку назвали антитерористичною операцією. Війна не може тривати вічно, а тому доцільно було б визначитися стосовно того, що вважати фактом нашої перемоги як рубежу між війною та миром. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

Одне з найпростіших питань з історії навіть для школяра-трієчника - хронологічні рамки Великої Вітчизняної війни. Правильна відповідь: «22 червня 1941 року - 9 травня 1945 року»

22 червня 1941 року о 4 годині ранку війська фашистської Німеччини розпочали наступ на Радянський Союз, а вже опівдні нарком Молотов від імені радянського уряду оголосив відповідне звернення до радянського народу, яке завершувалося словами: «Враг будет разбит. Победа будет за нами!».

Досягнення перемоги полягало у взятті столиці ворожої держави та документальному оформленні завершення війни - підписанні акту про військову капітуляцію. 9 травня у Москві відбувся грандіозний переможний салют.

У тій далекій війні, на відміну від сьогоднішньої, вже через 8 годин після першого удару народ знав, що на зміну миру прийшла війна, хто був ворогом і якою має бути перемога, після якої знову буде мир.

Україна вже третій рік поспіль перебуває у стані гібридної війни, яку назвали антитерористичною операцією. Війна не може тривати вічно, а тому доцільно було б визначитися стосовно того, що вважати фактом нашої перемоги як рубежу між війною та миром.

Варіанти капітуляції України (як неприйнятний), і капітуляції Росії внаслідок військової поразки (як фантастичний) слід відкинути як такі, що не варті обговорення.

Найшвидше відновлення територіальної цілісності є очевидною і найпростішою відповіддю на це складне питання. Саме такий варіант пропонує наша влада, однак подібний сценарій є не лише малоймовірним, але й містить у собі серйозну загрозу «піррової» перемоги.

Чому малоймовірним? Насамперед, це стосується території Кримського півострова. Невідомо скільки часу Гелетей планував бути міністром оборони, коли обіцяв провести парад в українському Севастополі, але наразі немає реалістичних перспектив повернення Криму до складу України. Це зовсім не означає, що ми повинні змиритися з незаконною анексією, але визначення будь-яких часових рамок - як надто швидких, так і відтермінованих - можуть зашкодити реалізації стратегії (якби така й була) досягнення цілі.

В чому полягають загрози неправильного визначення перемоги? Якщо найшвидше відновлення територіальної цілісності на сході України визначити як самоціль, то її можна досягнути шляхом повного виконання української частини зобов'язань згідно з Мінськими домовленостями. Москва і Берлін з Парижем нам радо в цьому допоможуть. Я не виключаю, що кремлівські куратори можуть примусити Захарченка з Плотніцьким підняти українські прапори і відрапортувати про входження ОРДЛО до складу України - з особливим, звичайно, статусом. В цьому випадку, впевнений, Москва матиме більше підстав для грандіозного переможного салюту, ніж Київ. Чи принесе така «перемога» реальний мир в Україну?

Очевидно, що ця війна надовго. Саме тому варто замислитися про стратегію виживання і розвитку в умовах війни, досягнення проміжних цілей, які дозволять Україні вистояти, а також уникнути поразки, зокрема через намагання досягнути нереалістичних цілей якнайшвидше. Чи варто заради «територіальної перемоги» принести в жертву стабільність і перспективи розвитку всієї України?

Абсолютно справедливим і доречним є постановка питання стосовно громадян, що залишилися на окупованих територіях ОРДЛО. Хоча, не зайвим було б чесно відповісти й на інше питання: «Чи зміниться їх життя після того як ОРДЛО стане «українським» на російських умовах?»

До речі, що стосується хронології ВОВ, менш відомим є той факт, що підписавши акт капітуляції, СРСР формально залишався у стані війни з Німеччиною до 25 січня 1955 року. Парадокс полягає у тому, що перебування у стані війни не обов'язково передбачає активні бойові дії. А за гібридний мир з Росією Україна щодня платить життями громадян.