75 років тому, із початком наступу нацистів, радянська влада знищила у в'язницях на окупованій у 1939-му році території понад 20000 людей. Пам'ять жертв цього злочину вшановується 23 червня на рівні окремих громад. Український інститут національної пам'яті закликає до загальнонаціонального вшанування та висвітлення теми в медіях

Львів'яни розшукують своїх рідних на подвір'ї в'язниці, що на вулиці Лонцького. Червень 1941-го

Із початком радянсько-німецької війни 22 червня 1941 року тюрми, що були переповнені політичними в'язнями, стали гострою проблемою для радянської влади. Особливо – у прифронтовій зоні.

Радянська влада "вирішила" цю проблему у характерний для неї спосіб. Перші розстріли в'язнів почались у тюрмах Західної України вже 22 червня. Одна із перших наймасовіших екзекуцій відбулася у в'язниці Луцька 23 червня 1941 року. Архівні документи свідчать, що станом на 10 червня у Луцькій в'язниці утримувалося 2117 ув'язнених: патріотично налаштована молодь, активісти ОУН, священнослужителі, інтелігенція. У доповідних записках начальникові тюремного відділення НКВД зазначається, що 23 червня, у зв'язку з бойовими діями біля Луцька, з-під варти звільнили малолітніх, "указників" і засуджених за незначні, тобто побутові злочини. Всього 84 особи. Решту розстріляли з кулеметів та закидали гранатами. Миколі Куделі пощастило вижити в тому пеклі. Його спогади зафіксовані в матеріалі співробітниці Українського інституту національної пам'яті Лесі Бондарук "Знищення в'язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД".

Знаково, що в перші години війни радянська влада розстрілювала не тільки тих, щодо кого винесла вирок про вищу міру покарання, а й засуджених до позбавлення волі й навіть тих, щодо кого слідство тільки почалося.

Львів'яни розшукують серед розстріляних своїх рідних на подвір'ї в'язниці № 1. Львів, 3 липня 1941-го

У в'язницях Львівщини екзекуції розпочалися 22 червня – першими розстріляли вже засуджених до смертної кари. Із проміжного звіту начальника тюремного відділення НКВД у Львівській області Лермана відомо, що станом на 24 червня в тюрмах Львова та Золочева розстріляли 2072 особи. 26 червня затвердили нові розстрільні списки – ще 2068 осіб вбили впродовж 24-28 червня. До останніх належать і ті, кого радянська влада продовжувала арештовувати після початку наступу Вермахту, навіть не відкриваючи належним чином справ.

"Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів і через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні – кидали до камер гранати", – пише історик Ігор Дерев'яний у матеріалі "Розстріли в'язнів в червні-липні 1941 р. Як це було".

Вже 5 липня 1941 року капітан держбезпеки Філіппов направив наркомові Сергієнку доповідну "Про евакуацію в'язниць західних областей СРСР", в якій зазначається кількість розстріляних. У містах Самбір і Стрий тоді Дрогобицької області знищили 1101 в'язня, в тюрмах Станіславської (тепер Івано-Франківської) області – 1000 бранців, у Ковелі – 194, Дубні – 260, Умані – 767, Перемишлі – 267.

Також розстріли мали місце в Володимирі-Волинському, Тернополі, Чорткові, Кременці. За даними радянських офіційних документів під час так званого "розвантаження тюрем" знищили близько 9000 ув'язнених. Втім, за оцінками сучасних дослідників, йдеться про понад 20000 жертв.

Згодом, із просуванням лінії фронту на схід, практика масових розстрілів в'язнів замість їхньої евакуації була застосована в Центральній та Східній Україні.