У калейдоскопі страшних і ще страшніших подій, у швидкому ритмі життя, коли потрібно все встигнути, чогось не забути, тримати ворогів на потрібній відстані, раптом знайомишся з якимись фактами, які трохи зм'якшують твій залізобетонний панцир і ти стаєш беззахистною перед світом, і твоє серце щемить від краси людської душі, від мудрості тварин, від несподівано красивих пейзажів, і ти знову починаєш вірити у перемогу добра над злом.

Моя університетська подруга в Іспанії дає уроки української та російської мови. Її послугами користуються студенти, яким мова, можливо, відкриє ширші горизонти у майбутньому. Серед молодих іспанців більше 50% безробітних, тож багато молодих іспанців шукають різні способи знайти роботу. Також серед її учнів є іспанці, які ще вірять у те, що російські жінки найкращі в світі. Моя подруга час від часу інформує мене про успіхи іспанців з росіянками на матримоніальному фронті

Оксана, так звати мою подругу, - незвичайна людина. Вона борець, невтомний шукач, який правдами і кривдами йде до своєї мети. Вона іноді пускається у такі афери, які я навіть уві сні собі б не дозволила. Думаю, що Оксана схожа на тих першопроходців, які освоювали Новий світ, і які побудували таку чудову країну як США. Ось, наприклад, одного разу Оксану запросили до суду перед одруженням її учня-іспанця з нареченою з Петербургу. Виявляється, що в Іспанії, щоб запобігти шлюбам по домовленості (таких коли одна сторона платить гроші, щоб потім мати право на проживання в Іспанії), яких почало реєструватися дуже багато, було вирішено перед реєстрацією шлюбу проводити окремі опитування для нареченої та нареченого. На цих опитуваннях задають, наприклад, питання, за яких обставин відбулося знайомство, чи знають наречені дні народження один одного, чи знають, як звати членів сім'ї і тому подібне. У задачі Оксани входило попередити наречену про те, що вона знаходиться під судовою клятвою і що в разі неправдивих відповідей може наступити кримінальна відповідальність. Потім Оксана мала перекладати шлюбну церемонію. В Іспанії шлюб можна брати у церкві, у суді та в міськ- або сільраді. Я радила Оксані відмовитися від участі у цьому суді, так як Оксана по-іспанськи розмовляла досить слабенько і, крім того, вона, думаю, несвідомо, досить часто, говорячи іспанською, вживала українські слова. Я, здається, переживала за Оксану більше ніж сама Оксана. Моя уява уже поміщала Оксану до іспанської в'язниці за неякісний переклад. Але мої хвилювання виявились даремними. Іспанський суддя задовільнився вільним перекладом Оксани і навіть зареєстрував шлюб. Я потім Оксану розпитувала, як усе було, чи все вона зрозуміла? Оксана чесно сказала, що розуміла не все, але де не було зрозуміло, там Оксана вмикала уяву і щедро сипала словами, щоб вийшла завершена картина.

Одного дня моя подруга розповіла мені фантастичну історію. Виявилось, що на об'яву Оксани у газеті про уроки відгукнулась одна іспанка, якій вже минуло 78 років. Іспанка повідомила про своє бажання вивчати українську мову. Це нас з Оксаною просто вразило. У такому поважному віці іспанка хотіла вивчати українську мову! Але, як ми пізніше зрозуміли, таке її бажання мало своє логічне пояснення: чоловік Марії Хоше (так звати літню іспанку) був українцем. Вони прожили у шлюбі довге, щасливе життя. Чоловік Марії Хоше Богдан був лікарем. Познайомились вони у США. Родина пана Богдана під час Другої світової емігрувала до США зі Львівщини. У США також проживала і продовжує проживати родина Марії Хоше. А пан Богдан поїхав із Марією Хоше до Іспанії, до рідних місць дружини. Пан Богдан пропрацював усе життя лікарем. І після його смерті Марія Хоше вирішила вивчити українську мову. Здається кращого визнання своєї вдячності за роки, прожиті у любові, важко знайти. Двічі на тиждень Марія Хоше сідає у поїзд, щоб доїхати до N і хоча б через українське слово наблизитись до рідної людини. Але тільки вивченням мови на уроках з Оксаною справа не обмежилася. Пані Марія Хоше взнала, що у Львові діють літні курси української мови для іноземців. І ця безстрашна жінка у свої 78 полетіла до Львова. Марія Хоше, як і більшість іспанок, невеличкого зросту, худорлява, має карі очі, смаглява. Вона дуже жива, рухлива жінка з веселими вогниками в очах. І не дивлячись на свою тендітну зовнішність, Марія Хоше у Львові не заблукала, знайшла людей, які її зустрічали, і почала ходити на курси. Усе начебто було непогано, хоч побут трохи її не задовільнив. Але повернулась вона з батьківщини покійного чоловіка натхненною. Крім України безстрашна Марія Хоше ще літає й до США, де продовжують мешкати її сестри, які ніяк не розуміли і не підтримували поїздок Марії Хоше до Львова. З'їздила Марія Хоше до Львова двічі. Невлаштований побут її не налякав. Її налякала повінь.

У останню поїздку Марія Хоше надумала поїхати провідати село, з якого родом був покійний пан Богдан, але її зупинила повінь. Міст, через який іспанка мала дістатись до другого берега, був майже затоплений і тому автобус був змушений повернутись.

Більше Марія Хоше до Львова не їздить. Але вона вправно двічі на тиждень приїздить на уроки до моєї подруги Оксани. Уроки відбуваються в одному кафе, іспанською - cafeteria. Справа у тому, що квартира, яку винаймає Оксана, маленька. Крім сім'ї Оксани там ще живе її брат. Багато українців саме так живуть, щоб заощадити, бо кризу відчувають всі. Не знаю, чи саме з цих самих міркувань у Парижі письменники та поети 19 сторіччя писали свої твори у кондитерських, але те, що Оксана проводить свої уроки української у гамірному кафе за горнятком кави, навіває на мене поетичний настрій. Крім уроків мови пані Марія Хоше з Оксаною говорять про українські страви, які час від часу готує літня учениця, про українські свята. Також Марія Хоше цікавиться подіями в Україні і її серце, так само як і наше, болить, коли новини є невтішними.

Ось такі несподівані історії нам іноді підкидає життя. Мені здається, що такі люди як Марія Хоше надихають, не дають опустити руки, дають надію, що всього у житті можна досягти при великому бажанні.

P.S. Імена у цій історії змінені, щоб не принести якихось незручностей героям. Усе решта - правда.

Олена КОСЕНКО