Про те, що людям хочеться знаходити чистих, безгрішних, розумних мужніх лідерів, відомо ще з давніх давен. Недарма Біблія нагадує нам, що не потрібно створювати кумирів. Створення кумирів або призводить до глибокого розчарування або до великої брехні. До розчарування, коли ми починаємо зблизька придивлятись до наших улюбленців. І до брехні, коли комусь потрібно зробити з людини героя.

Нещодавно Ватикан зачислив до лику святих Матір Терезу з Калькутти. Матір Тереза була нагороджена свого часу Нобелівською премією Миру. Здавалось би, що все логічно. Але виявляється, що ця свята монашка не була такою святою при найближчому спогляданні.

Aroup Chatterjee, індус, який отримав медичну освіту у Лондоні і вирішив допомогти людству у притулках для бідних, які відкрила Матір Тереза, з жахом побачив, що хворим, навіть помираючим від раку, не давали жодних ліків, крім аспіріна та ібупрофена. Побачив, що шприци просто промивали водою і далі використовували. Що посуд мили у тій самій воді, у якій прали одяг з фекаліями. Хворих інших вір, які приходили до притулку отримати допомогу, охрещували, щоб вони померли християнами, але ніякої суттєвої допомоги не надавали. Мати Тереза вважала, що жити і помирати у муках - це дуже по-християнськи, що страждання корисне для світу. Але коли захворіла вона сама, то негайно поїхала до США, щоб отримати найсучасніше лікування. Тут вже про корисне страждання не йшлося. Правду про притулки Матері Терези показали у документальному фільмі періодиста Cristopher Hitchens " Mother Teresa. The Final Veredict". Але світ, якому потрібні солодкі неправди, не звернув особливої уваги на негарну реальність.

Мати Тереза була страшенно скупою: мільйонні пожертви ніколи не допомогли бідним добре харчуватись, хворим отримати ліки і обезболювання . Про долю грошей, отриманих Матір'ю Терезою невідомо нічого до сьогодні.

Інший герой, про якого ми знаємо зі шкільних підручників, це Махатма Ганді, який зумів організувати боротьбу Індії проти Великобританії і здобути перемогу. Є чудовий фільм, які показує, як молодий Ганді навчався, як він блискуче перемагав расистів-викладачів, як індуси гуртувались навкруг нього. Фільм створює образ дуже позитивної людини. Але фільм, наприклад, не показує, що Ганді полюбляв спати з молодими голими дівчатами, які лежали з обох боків. Таким чином, за словами Ганді, він боровся з дияволом спокуси. Ганді зовсім не піклувався про свою сім'ю. Коли дружина Ганді захворіла, то її можна було б врятувати за допомогою англійських антибіотиків, але Ганді заборонив вводити у тіло дружини англійський продукт. Бідна жінка померла. Коли ж та сама проблема виникла у самого Ганді, то, звичайно, що ворожі англійські ліки були застосовані негайно.

Ще один тип, який повинен викладати огиду, але замість того отримує премії, їздить по світові, є улюблений актор та улюблений режисер мільйонів Вуді Аллен. Якби те, що зробив Аллен, зробив якийсь рядовий чоловік, то усі його знайомі та друзі припинили б вітатись з ним і викреслили його з кола свого спілкування : Вуді Аллен одружився з прийомною дочкою своєї четвертої, здається, дружини Міе Фароу. З Міе Фароу Вуді Аллен має сина Ронана Шимуса. Ронан Шимус ніколи не прийняв шлюбу свого батька з зведеною сестрою Сун-ї Превін. Він сказав, що свою сестру він завжди вважатиме сестрою, а батька батьком.

До чого я це веду? Веду до того, що люди хочуть і створюють собі кумирів. Напевно, людям необхідно думати, що є хтось, хто є чесним, порядним, альтруїстом, мудрим, і тим, хто завжди знає, що треба робити далі. Людям хочеться вірити, що хтось не робить помилок, які роблять звичайні люди. Що хтось завжди дотримується даного слова. Що хтось зберігає клятву вірності і кохає вічно. Що хтось не вкраде, якщо буде мати доступ до грошей.

Відомий психоаналітик Еріх Фромм говорить, що люди у своїй більшості не хочуть бути вільними і потребують віддати комусь свою свободу. Цей хтось має приймати рішення і вести людей, нездатних бути вільними, туди, куди вважає за потрібне. Прикладів того, що люди віддають свою свободу комусь, у історії є дуже багато. Саме це ми спостерігаємо зараз у путінській Росії. Бажання йти за якимось кумиром ми бачили, коли Надія Савченко ще перебувала у полоні, а багато українців пророчили Н.Савченко майбутнє президентство. Те саме ми бачимо зараз, коли чергове розчарування приніс українцям нардеп, журналіст-розслідувач в минулому Лещенко зі своїми несподіваними статками.

Людство уже давно вивчило свою природу. "Не сотвори собі кумира", " і на сонці є плями"," хай у мене кине першим камінь, той хто без гріха "- це вислови, які дійшли до нас з глибини віків і які говорять про те, що кожна людина, якщо добре загляне у себе, знайде щось таке, яке не дуже її красить.

Що у цьому разі нам підказує наша українська мудрість? Мені здається, у цьому випадку дуже доречною приказка: на те й щука у ставку, щоб карась не дрімав.

Ми не можемо не мати авторитетів, не можемо не намагатись мати кумирів, але маємо завжди знати, що більшість з них - люди зі своїми слабкими сторонами. І щоб нам не впадати у черговий розпач усією країною, треба завжди пам'ятати, що святих серед нас дуже мало. І що не має у нас іншого шляху, як ганяти карасів, щоб не нагулювали багато сала. Хай наші карасі не почуваються надто впевнено. Якщо суспільство хоче розвиватись у бажаному напрямку, воно має бути готовим до постійного полювання за нашими політиками. І не впадати у розпач, якщо авторитет при ближчому розгляданні не такий вже й білий. Наша людська природа така.

Олена КОСЕНКО