Новина про Brexit як про здійснений факт з'явилася зненацька, і тому усі ми, непідготовлені до такого розвитку подій, були схильні до швидких драматичних заяв.

При цьому завсідники "Фейсбуку" обговорювали Brexit точнісінько так, як кілька днів тому писали про футбол: зло, емоційно і з апломбом фахівців.

Панічне лементування спочатку наповнило соціальні мережі, а потім, з них поволі переповзло в мас-медіа нормальних обивателя і обивательки. Там були і швидкі заяви на кшталт "це погано, але ще не зовсім ясно чому". І намагання притулити результати до потаємних побажань чи побоювань Кремля. Дехто непокоївся долею демократії на континенті. Лунали і такі думки: а може ще пронесе, якось розсмокчеться. І міркування про ефект доміно, і цитування європейських прихильників різноманітних "виходів". Багато чого.

Отже, українці міркують приблизно так: хіба мало нам свого горя і нещасть, а от іще й загальноєвропейська біда на нас насувається! У нас країна виживає без восьми відсотків своєї території, зі знищеною економікою, армією, що лише народжується, паралізованими судовою і правоохоронною системами! А тепер іще і Європа, на яку ми сподівалися, навряд чи прийде на допомогу. Ми прагнемо до ЄС, а он звідти, мовляв, уже шикується черга на вихід!

Хаос в думках дає людям простір для переживань і сумування, паралізує волю і штовхає у зневіру: все-одно я нічого не вирішую, моя хата скраю, нам не кажуть всієї правди, всюди суцільна зрада, тощо.

Подібна зневіра була би найгіршим для України наслідком Brexit'у.

Втім, є кілька речей, на які варто звернути увагу.

Перша. Британія завжди була трошки окремим членом ЄС. Згадайте хоча б її сенсаційний виліт з єдиного європейського механізму обмінних курсів (ERM) 1992 року. Незважаючи на це, Європа таки прийшла до єдиної валюти, а Британія собі залишилась із фунтом. Про окремішню візову політику і власну ядерну зброю, а також про особливе партнерство із США навіть нагадувати не треба.

Вихід Лондона з ЄС не призведе до випарування Британії з Європи, тим більше не йдеться про розлучення в гірших традиціях розпаду СРСР, коли мало хто мав можливість контролювати ситуацію, щоби мінімізувати негативні наслідки.

Для України це означає, що обидві сторони в цьому припиненому шлюбі діятимуть радше, як раціональні актори, ніж як ображені коханці.

Друга. Економічні негаразди в Європі волають про себе і без британського референдуму. У найближчі роки Brexit швидше за все додасть негативу до зменшення економічної активності на континенті і подальшу стагнацію цін на нафту (принаймні це стосується сторони попиту). Крім того, ці потрясіння по ланцюжку передаватимуться в інші регіони, перш за все у країни, пов'язані з ЄС торгівлею. Тут, мабуть, найпильніше варто буде приглядатися до Китаю і Росії.

З іншого боку, вихід Британії з ERM свого часу, на думку частини економістів і політиків призвів до економічного зростання. Чи дасть Brexit подібний ефект (і чи зростання 1990-х років відбулося через цю причину, а не інші) - ми можемо лише гадати, але і це не виключено. Чи в разі відновлення британської економіки таке видужання перекинеться на Європу - загадка.

У будь-якому разі, наслідки референдуму для України, що могла би спертися на економічне зростання ЄС, в економічному плані невтішні, адже повернення на обрії такого "зовнішньоторговельного буксиру" відтерміновується.

Третя варта уваги річ згадується британськими оглядачами. До анти-європейських настроїв у Об'єднаному Королівстві, призвело і розшарування між тими, хто править державою і бізнесом та тими, хто їм мав би вдячно підпорядковуватись.

Економічна криза безпристрасно розшарувала власників і не-власників, призвівши до подальшого розщеплення у суспільстві за рівнем доходів (і освіти). Цей розкол втілений не лише у референдумі 23 червня, але і в раніших політичних пертурбаціях у Греції чи Іспанії. І, до речі, саме невдоволення українців своїм станом стало тим підґрунтям, на якому виникли усі потрясіння після 2013 року.

Четверте зауваження стосується безпеки у Європі. Так, із послабленням ЄС (а це у найближчі роки виглядає як цілком реальний прогноз), його вплив на події на континенті буде зменшуватись. Однак не лише ЄС структурує систему безпеки у Європі. І протягом протистояння часів "Холодної війни" за безпеку на континенті відповідав не ЄС.

Фактично Brexit може означати збільшення ролі НАТО в європейській політиці. Як агресія в Криму і на сході України нагадала альянсові про сенс його існування, так само тремтіння в лавах ЄС змушують європейців задумуватись про "останній прихисток", на крайній випадок.

Низка європейських військових навчань цього літа, деякі з яких вважаються найбільшими за багато років, сама по собі показова.

Чим більше європейці думатимуть про захист, тим більше влада перетікатиме з рук народженого зі спільного ринку ЄС до рук військових.

При цьому дедалі бідніючи через погіршення економічної кон'юнктури в Європі, а також через санкції, Росія навряд чи змириться з роллю "потуги в стані занепаду", яку їй відводить Захід. Москва має досвід багаторічного військового протистояння з НАТО, і виглядає, що повернення до часів "Холодної війни" є одним з цілком прийнятних для Росії варіантів нових відносин на континенті. За такою логікою ядерне протистояння нівелює інші сторони змагання світових потуг, і збільшує роль усіх, хто має ядерні сили.

В результаті сценарію подальшого зростання ворожості на континенті Україна опиняється між двома потугами, які думають все менше про торгівлю, і все більше про зброю. Це з одного боку збільшує роль України в європейській безпековій політиці, але й водночас підвищує ставки і ризики.

Таке зростання поляризації потенційно, за низки обставин і дій, може зменшувати стан України як сірої зони між Росією і НАТО, і зміцнювати її позиції як союзника Заходу в протистоянні з Росією.

П'ятий пункт. Збереження демократії в Україні за такого сценарію є окремим завданням. Проект авторитарної України на сторожі демократичної Європи був би запереченням самої ідеї народовладдя. Крім того, як свідчать події 2004 і 2013-14 років, авторитарні режими в Україні навряд чи можна назвати стійкими.

Для справжньої міцності, крім оборони, в центрі уваги повинні бути закон і справедливість. Українцям потрібно виростити не лише нове покоління військових, але і нових суддів, прокурорів, поліцейських і слідчих.

Це дуже складно, це болюче, і до того ж не обіцяє 100-відстокового успіху. Це несамовита праця, і дуже великою ціною. Але іншого вибору нема. У іншому випадку, неспроможність побудувати демократичну, справедливу і обороноздатну Україну буде набагато трагічнішою, ніж Brexit.