Негативні результати референдуму «за» чи «проти» членства Великої Британії в Європейському Союзі (Brexit) були очікуваними. Проте їхнє офіційне оголошення виявилося повною несподіванкою для переважної більшості тих, хто їх очікував.

"Це перемога звичайних людей, це перемога над великою політикою",- заявив Найджел Фарадж, голова партії Незалежності Великої Британії, який був одним з лідерів руху за вихід з ЄС.

Проте вже через декілька місяців він може пошкодувати про свої популістичні декларації. Адже, як свідчить історія, в короткостроковій перспективі наслідки розпаду будь-якої великої держави чи союзу держав з глибоким рівнем економічної та політичної інтеграції, яким по своїй сутності є ЄС, завжди призводять до політичної кризи, падіння економічного росту, зменшення робочих місць і зубожіння тих самих "простих людей".

А що чекає далі Євросоюз, Європу в цілому і, врешті-решт, світ?

По-перше, життя не зупиниться. І політичні відносини, і торгівля, і гуманітарні зв'язки нікуди не подінуться. Лиш відтепер міжнародній спільноті доведеться прийняти як данність той факт, що ЄС став значно слабшим, а в міжнародній системі координат знову з'явився амбіційний гравець, про якого вже почали призабувати - Лондон. При цьому такий гравець, який не буде пасти задніх, а намагатиметься відстоювати свою точку зору по ключовим проблемам сьогодення.

По-друге, найближчі рік-два будуть позначені значним рівнем турбулентності в Європейському Союзі та й у світі загалом. Компенсувати втрату одного з найбільших контрибуторів до бюджету ЄС, а це біля 4,5 млрд. фунтів стерлінгів у 2014 році, і понад 6 млрд.фунтів стерлінгів у 2015, - буде доволі складно. Проте необхідність значно знизити свої фінансові апетити не стане головною проблемою Брюсселя. Набагато небезпечніший виклик - падіння політичної ваги ЄС, як суб'єкта міжнародних відносин. Єдиний вихід для ЄС, - запровадження оновленої політики розширення і посилення власної політичної ваги та економічної потуги за рахунок таких країн як Туреччина, Сербія та Україна.

По-третє, лідерам ЄС необхідно оперативно знайти протиотруту для недопущення епідемії референдумів про вихід, які, за "принципом доміно", неодмінно стануть предметом бурхливих дискусій у багатьох інших державах-членах ЄС. Нескладно спрогнозувати, що Франція, Греція, Італія та Нідерланди можуть стати наступними "фігурантами".

По-четверте, виходом Великої Британії з ЄС зруйновано ключовий принцип Європи - "Unity in diversity". Своїм "НІ" Євросоюзу битанці продемонстрували європейцям, що план "Б" існує, - окрім європейської інтеграції, є й інші шляхи розвитку і позиціонування власної держави. Це означає, що ера розквіту Європейського проекту, яка, незважаючи на низку криз, продовжувалася понад 60 років, може завершитися. Наразі настає час для нових інтеграційних ідей і проектів. Можливо менш масштабних, проте більш інноваційних, оперативніших в питанні decision-making і на порядок менш бюрократичних. Україні варто бути проактивною і максимально використати вікно можливостей, яке насправді відкрилося з виходом Великої Британії з Євросоюзу. Координація своїх зовнішньополітичних дій та ініціатив з Польщею, Румунією, Литвою,Туреччиною та деякими іншими нашими традиційними партнерами з регіону міжмор'я наразі стає не просто бажаною, а набуває статусу "a must!"

По-п'яте, в умовах кризи європейської та глобальної системи безпеки і драматичного зростання рівня загроз з боку путінської Росії, яка доволі ефективно впроваджує зовнішньополітичну доктрину "розділяй та володарюй", і то новітнього зразку, критично важливу роль для Європи має відіграти зміцнення євроатлантичної єдності та солідарності в рамках Північноатлантичного Альянсу. У цьому контексті найближчий саміт НАТО, який відбудеться 8-9 липня ц.р. у Варшаві, набуває історичної ваги.

І наостанок. В часи регіональних і глобальних криз визначальну роль відіграє спроможність найсильнішого взяти на себе тягар відповідальності за лідерство в питанні виведення країни, регіону чи світу з глухого кута і пошуку єдиноправильного напрямку подальшого руху до процвітання.

Наразі, після голландського та британського референдумів, стає цілком зрозуміло, що в Європі насправді немає потужних лідерів, які здатні задати нову, ефективну і привабливу для європейців, траекторію розвитку ЄС. Настає час нових лідерів. Хто вони, безвідповідальні популісти, готові занурити Європу і світ у хаос заради своїх (короткострокових) політичних дивідентів, на кшталт Гітлера і Муссоліні, чи ефективні відповідальні політичні менеджери-пасіонарії на кшталт Конрада Аденауера і де Голя? Дізнаємось протягом наступних півроку-року.

Більше часу на свій порятунок Європа не має. God Bless Europe!