"Тилові пацюки" - пам'ятаю, як ще до війни замислювався над значенням цього вислову. Чому "пацюки"? А не якась інша, теж образлива тварина. Я ще тоді усвідомлював, що цим висловом, відвоювавші ветерани, відрізняли якісь особливості людей, які не бачили війни. Але чому саме "пацюки"?

Та після повернення з АТО, вислів почав набувати розуміння. На війні немає компромісів, там діють виключні позиції і правила, які не підлягають оскарженню. А у людини невоювавшою якась каша в голові: Наче війна йде, наче все має бути однозначно, та навіть коли тут "не можна", а мені зараз дуже треба, або то мої друзі, то одразу стає хоч трошки, але "можна".

Візуально, подивившись з боку на обох, у твариних аналогіях, ветерани дійсно стають схожими на певні стаї вовків, з жорстикми СПІЛЬНИМИ правилами і чіткими ролями кожного в середині стаї, які спокійним і холодним поглядом спостерігають метушню пацюків, у яких немає постійних правил, їх правило - справедливо все, що мені потрібне. Сьогодні ти мені друг, а завтра я тобі хвост відгризу, щоб твій шмат забрати, а після завтра принесу тобі відгризану ного вчорашньоо друга, щоб всі бачили, який я гуманий - тож, як я і допускав задовго до війни, вираз "тилові пацюки" був не просто образливий, а відображав абсолютно конкретні аналогії, які бачили воїни, за багато десятеріч до українського АТО. І нічого не змінилось. Бо речі і цінності змінюються, а людська сутність залишаєься незмінною.