Усі ми звикли до того, що з нагоди чергового великого свята президент України видає указ із переліком тих, кого держава удостоює звання за заслуги. У довжелезному переліку є, зокрема, і «заслужені журналісти/учителі/юристи/економісти», і «народні/заслужені артисти», і «заслужені працівники культури» і т.д. і т.п. Для прикладу, в останньому указі з нагоди Дня Конституції звання заслуженого артиста України отримав виконавець «шансону» Альберт Салтиков, який співає про «війну з братами».

Це мимоволі нагадало те, як ще Янукович присвоїв звання народного артиста України виконавцю «шансону» з нецензурною лексикою Олегу Гаврилюку, своєрідна творчість якого, напевно, дуже була до вподоби музичному смаку тодішнього президента.

Звання «заслуженого» та «народного артиста» вже давно дискредитовані. І це факт. Достатньо просто поглянути на перелік удостоєних діячів культури, серед яких Йосип Кобзон, Ані Лорак, Таїсія Повалій та інші антиукраїнські артисти. Не секрет, що чимало з «народно-заслужених» звань отримані за хабарі, або подаровані «з барського плеча» за певні «особливі» заслуги.

Тут же не тільки йдеться про моральне задоволення від нагороди, а й про конкретну фінансову вигоду, адже звання дають право на отримання надбавок до зарплат і пенсій, різноманітні пільги тощо. А далеко не всім бажаючим вистачало для звання таланту, визнання та заслуг у тій чи іншій сфері. Журналісти, за результатами своїх розслідувань, вже неодноразово оприлюднювали детальні прейскуранти цін на почесні державні звання. Суми вражали. Змінювалися вони у залежності від зв'язків «удостоєного» та його позицій у професійному середовищі.

Звання в галузі культури серед зацементованої корупцією нагородної системи - лише невелика частина загальної проблеми. Однак принаймні це завдання нинішньою владою було офіційно задекларовано. Ще напередодні виборів до Верховної Ради тодішня парламентська коаліція взяла на себе таке зобов'язання. У робочому варіанті коаліційної угоди у пункті № 2.3.10 чорним по білому написано: «Скасування застарілої системи відзнак і звань в галузі культури». Угода старої коаліції залишається ж актуальною, чи не так?

Принаймні так говорять депутати. Говорять вони багато, а віз і нині там.

Інститут нагородження почесними званнями вперше з'явився ще на початку існування радянської влади в Україні 1920-х років. «Звання - це рудимент радянської епохи, а омертвілих кінцівок треба позбавлятися», - ця теза лунала вже не раз і не двічі від самих культурних діячів, які регулярно дискутують на цю тему у своїх колах.

З'явившись у Радянському Союзі, традиція дарувати «з барського плеча» привілеї за «особливі» заслуги не мала нічого спільного з талантом або ж народним визнанням. Зазвичай, таке «високе» звання артисти отримували за лояльність до діючого режиму та вміння на всі голоси вихваляти радянську владу. Натомість у сучасній Україні замість того, аби зникнути разом із радянським режимом, ця практика набула навіть нових рис.

Водночас багатьох митців формулювання «скасування застарілої системи» серйозно обурило. Мовляв, коли людина сумлінно працює і отримує це звання, то у часи фінансової скрути для деяких, наприклад, акторів театру надбавка у 20 або 40 відсотків досить важлива.

Тому слід вести мову не про скасування, а про реформування застарілої системи відзнак і звань в галузі культури. Яким чином? Це питання для публічного обговорення та серйозне завдання для чиновників у кабінетах Міністерства культури України. Тут потрібен розумний і зважений підхід. У цьому тексті детальної відповіді на запитання «Яка ж альтернатива?» немає. Натомість є заклик почати працювати над реформуванням проблемного питання! Хоча, зізнаюся, що в контексті питання пільг для культурних діячів мені імпонує варіант із державними грантами, який був запропонований деякими митцями.

Справа в тому, що пільги від звань жодним чином не сприяють збереженню культури. Інша справа, якби ці пільги були представлені у вигляді грантів, що допомагали б митцям здійснювати свою діяльність. Це могли б бути також грошові премії, які б контролювалися державою і вкладалися в розвиток культурних проектів. Це оптимальний варіант з огляду як на культурних діячів, так і на інтереси громадськості.

Тільки мистецьке ім'я визначає статус митця, а не відзнаки. Після перемоги Джамали на «Євробаченні» президент відразу поспішив нагородити її званням «народної артистки України». Але ж ми всі знаємо, що насправді народною Джамала стала завдяки своїй творчості задовго до показового вручення цієї формальної відзнаки. «Я казала вже, що мені трішки смішно. Навіть не трішки, а смішно.

Мені приємно. Дякую. Але я люблю Майкла Джексона, Уїтні Х'юстон без народних регалій. Мені здається, що музиканти й артисти по-справжньому повинні бути народними. Справжній музикант, справжній артист народжується на сцені, коли люди приходять на концерти, приносять квіти. Нагорода - це приємно, але для мене особисто це нічого не змінить», - відверто відзначила згодом Джамала.

Влада демонструє небажання та неготовність до змін навіть на такому, здавалося б, елементарному рівні в питанні застарілої системи відзнак у галузі культури.

Про які ж тоді серйозні реформи може йтися? Без належної політичної волі владної верхівки болісно-очищувальний процес реформ нам не пройти, а відповідно й не стати кращою країною, в якій формально народними не вважатимуться «кобзони» і т.п. «удостоєні».