Скандальна історія з підтвердженням МОН докторського ступеню дружини віце-прем'єра Кириленко дає підставу для кількох загальних висновків.

1. Чинна система присудження вчених ступенів забезпечує - якщо цього бажає "керівництво" - повний замкнений цикл кругової поруки.

Апеляція на дисертацію з плагіатом зрештою повертається в ту вчену раду, яка вже проголосувала "за"; вчена рада повторно заплющує очі на плагіат; а МОН затверджує висновок вченої ради, бо "самостійно не може нічого зробити, а ось же висновок вченої ради". І ради - вибачте за каламбур - на це нема.

2. Косметичний ремонт цієї схибленої системи - це якщо МОН знайде в собі змогу стати сумліннішим арбітром у таких справах, зокрема скориставшись своїм правом "одержувати в установленому законодавством порядку інформацію, документи і матеріали, необхідні для розгляду питання про позбавлення наукового ступеня". Одна з форм подальшого тиску громадськості на МОН у цій конкретній справі - звернутися до суду і перевірити дисертацію Катерини Лептонівни на плагіат вже на рівні судової експертизи. Але це дорого. Кому цікаво, ось активісти вже збирають на це гроші.

3. Радикальний ремонт цієї схибленої системи - це передати, нарешті, остаточну відповідальність за присудження вченого ступеню конкретному університету. Так, щоб МОН тут був взагалі ні до чого (його роль - лише встановлювати загальні правила і контролювати додержання цих формальних правил). Але це вимагає докорінної реформи ФІНАНСУВАННЯ вищої школи: коли міністерство замовляє певним університетам певні освітні та наукові послуги, але не дає ЖОДНИХ гарантій від держави володарям наукових ступенів.

Університет надав науковий ступінь - це лише репутація, можливість заявляти про себе на ринку праці; університет надав вчене звання (професора) - от хай сам університет за це і платить.

4. Поки що я не бачу серйозних просувань ні убік косметичного, ні, тим більше, убік радикального ремонту системи. І в майбутню конструктивну роль НАЗЯВО мені повірити дуже важко. Поки не змінено засади фінансування вищої освіти, це буде ще одна заплатка на стару тканину, яка вже розсипається під руками.