На одній конференції одна симпатична пані обурилася тим, що ми вважаємо, наче саме на козацьких кістках було збудовано Петербург. Його збудували на кістках багатьох інших народів – додала вона. І в цьому міфі свою негативну роль відіграв Шевченко. Адже це він написав у поемі "Сон" про "благородні кістки", на яких звели Північну Пальміру – підсумувала. І коментатори академічного видання поквапилися прокоментувати, що в часи Полуботка, а йдеться в поемі саме про нього, Петербург уже було збудовано, тому які ж тут козацькі кістки – анахронізм.

Насправді ніякого анахронізму нема, бо в часи Полуботка з України двічі висилалися козаки по 10 тисяч кожного разу для будівництва Ладозького каналу. Третина їх лишилася в тому каналі назавжди. Про цей історичний факт Шевченко міг прочитати у тогочасних історіях Малоросії й в "Історії Русів". І душі козаків, які білою пташкою опускаються на пам'ятник Петру І, звинувачують його саме у цих жертвах.

Інша справа, що метафора про царя – аспида неситого, виявилася такою влучною, що ми тепер поширюємо її на всіх російських правителів. Так Шевченко засудив історичне зло, деспотизм і тиранію російських царів, яких уважав нехристиянами, тому й одягав їх постійно в порфиру й багряницю.

Коли Кюстін писав свою книжку про Росію 1839, то зазначив: у величезній Росії немає жодної людини, яка б підняла свій голос проти кошмару російської деспотії. Він не знав, що Микола І, який його і запросив, дещо раніше вже оголосив Чаадаєва божевільним, а Шевченка ще не заслав у москалі. Це трапиться через чотири роки. Книжка Кюстіна вийшла у Парижі 1843.