Майже щоранку буваю на Лук'янівці. І для мене це мука, адже буваю я там близько восьмій ранку, що означає, що встаю я о сьомій. І раніше десятої світ не стане до мене затишнішим і більш приязним.

Цей ранковий біль випадання в негостинний світ із ліжка переслідує мене все життя. Був період, коли мені доводилося вставати о четвертій із копійками ранку на ефір, але то взагалі пекло.

Й от коли я, розбитий, розмазаний ранковим світом, опиняюся на Лук'янівці, мене дивують місцеві бомжі. В цей час вони вже гордо і незалежно линдають у своїх справах між Лук'янівською площею і "Київською Руссю", не більш пом'яті чи нещасні, ніж у гуманніший для людства час.

І я постійно ставлю собі запитання: от що, що примушує їх вставати так рано зі своїх підвалів і теплотрас? Можливість виспатися – це найбільша цінність їхнього способу життя, як на мене, і вони так нею нехтують!

Це створює погану картинку для тих, хто планує обрати цю спеціальність. Передайте це їх відділу HR, хто має контакти.