Моя мама поїхала в рейд за пенсією, і варто одразу сказати, що в Луганську питання пенсії зараз - це притча про доброго сина.

Хто не пускає своїх старих батьків переоформлювати пенсію на територію, підконтрольну Києву, - той шкодує батьків і цінує їх.

Хто дозволяє або спонукає їхати - відповідно, не цінує.

Вік моєї мами дозволяв їхати. Але у ці переїзди іноді вирушають зовсім літні люди, які не можуть пересуватися самостійно, мають проблеми зі слухом чи зором.

Перед такою поїздкою слід продовжити довідку переселенця і оформити електронну перепустку. Оформлення перепустки - для всіх охочих на кожному стовпі за 100 рублів. Цю послугу надають масово.

Решта процедури - за бажанням пенсіонера: або їхати самостійно або довіритися тим, хто проведе за руку по всіх інстанціях і привезе назад.

Ми обрали другий варіант. За 2400 гривень нам продовжили довідку переселенця і сказали чекати, коли пролунає телефонний дзвінок про дату і час виїзду.

По телефону попередили - буде ночівля в Красному Лучі і, можливо, в тому місті, де буде переоформлення, якщо не встигнуть все зробити за один день.

Ночівля в Красному Лучі - 150 рублів, на підконтрольній території України - 100 грн. Виходить, до 2400 грн за послугу додаємо ще гроші на нічліг і форс-мажор.

Проводжаю маму. Нервую. Розумію, що тим, хто заробляє на цьому, нецікавий стан пенсіонерів і їхні страхи. Це потік, конвеєр, налагоджена схема заробітку, якої потребують літні люди, на яких наживаються підприємці. На подив - приємні попутники з "молодих" пенсіонерів. Хтось зовсім без нічого - це чоловік-шахтар, дві куми-подруги, що везуть п'ятилітровки з водою в далеку дорогу, а ще - їжі на два дні та одяг.

Всю цю компанію везуть до Красного Луча та залишають там на ніч. Ніби й непогано - двомісні номери, зручності в номері, телевізор. Але в цьому міні-готелі живуть дивні компанії, які галасують всю ніч. Можливо, так не пощастило лише цього разу, але ніхто з пенсіонерів не зміг заснути ні на хвилину. Підйом о третій.

Далі - дорога двома машина в Майорськ. З пенсіонерами жінка-провідник, яка за руку проведе кожного в банк і пенсійний. Скрізь чекають, скрізь заплачено, домовлено, але попереду дорога, і ніхто не знає, якою вона буде.

Хоча з дорогою теж нюанси. Місцеві займають черги з ночі, а потім продають місця тим, хто під'їжджає. Теж бізнес, яким хтось встиг вдало скористатися.

Але цього разу щось не склалося - Україна не пускає. 12 годин очікування. 12 годині на сонці. Вся лісопосадка - стихійний туалет, поряд лежать і сидять люди не в змозі чекати годинами в машині.

У цій черзі снують хлопчики, дівчатка і старші люди, пропонують чай, каву, малину, молоду картоплю, пиріжки по 20 рублів, компот...

Хто має гроші, купує все це і терпляче чекає. Але через 12 годин наша машина розвертається назад. І я щаслива. Це був мій тест на "доброго сина", який я, очевидно, не пройшла.

Мама вдома. Можливо, повезуть через тиждень. Мама відпочине. Мені б дарувати їй поїздки до моря, а не за пенсією, такої життєво необхідної в наших умовах. Дарувати б квитки в купе і на літак, а не місце на задньому сидінні старого авто під палючим сонцем нескінченної черги, в якій все життя встигає промайнути перед очима.