Гучне затримання заступника голови МОЗ Романа Василишина на хабарі на початку липня супроводжувалось одразу декількома неоднозначними фактами.

По-перше: сумою хабаря. 

Так, зі слів генпрокурора Юрія Луценка, щотижневі збори, які отримував підозрюваний, становили від 50 до 100 тисяч гривень. І це - побори лише одного чиновника з однієї лікарні. Можна лише уявити масштаби корупційних потоків в масштабах країни.

По-друге: щирим здивуванням правоохоронців тим, що каса стікається саме в МОЗ. 

Голова СБУ Василь Грицак зауважував, що "робив він це з особливим цинізмом. Ми були шоковані тим, чим займався заступник міністра". 

По-третє: позицією МОЗу. 

Виконуючий обов'язки міністра Віктор Шафранський поспішив запевнити, що відомство тут ні до чого: "Василишин не мав прямого впливу на Олександрівську лікарню, будучи заступником міністра". При цьому міністр відмовився від численних запрошень на прямі ефіри, обмежившись лише прес-конференцією.

Ну й, нарешті: з заяви НАБУ і САП виплаває, що ГПУ не була уповноважена розслідувати цей злочин і порушила КПК. Це порушення може розвалити справу у суді.

Цікава вимальовується ситуація. 

Новостворені антикорупційні структури НАБУ і САП останнім часом тішать українців гучними результатами. Чого вартує лише розкрутка газових схем Олександра Онищенка і багатьох інших оборудок. 

Генпрокуратура й СБУ явно пасуть задніх в "антикорупційному тренді", тож хочуть показати бурхливу діяльність - і беруть на гарячому МОЗівського чиновника, ще й роблять вигляд, що щиро здивовані отриманим результатом. 

При цьому МОЗ відхрещується від чиновника, натякаючи, що той був "паршивою вівцею". А сам урядовець називає своє затримання "політичним".

Проте, я б не став вважати це випадковістю. 

Деякі видання навіть стверджують, що Василишин не вигадав нічого нового, а розгалужені схеми поборів давно пронизали всі рівні системи охорони здоров'я країни: "Лікарі на місцях повсюдно примушуються керівництвом до вимагання грошей з хворих. Найбільш "хлібні" і практично всі керівні посади розподіляються виключно між "своїми людьми", залученими в ці схеми, а також продаються і купуються".

"Хлібні" або "рибні", місця - це, зазвичай, місця у потужних стаціонарах, куди люди звертаються зі складною патологією. Звертаються масово - прямо як косяки риб у рибальські сітки. І заганяє їх у ці сіті зовсім не МОЗівський чиновник - а існуюча система охорони здоров'я.

Адже ні про яку охорону здоров'я в українській медицині не йдеться. 

У цивілізованому світі будь-яка система охорони здоров'я складається з двох елементів: медичне обслуговування (лікування) та превентивна медицина, завданням якої є профілактика і рання діагностика хвороб. 

В Україні етап превентивної медицини провалений цілком. Тому українці "косяками" пливуть до "рибних місць" і несуть тисячі, а то й сотні тисяч гривень лікарям і чиновникам.

Посудіть самі: за даними кабміну, 43,6% видатків на охорону здоров'я ми платимо з власної кишені. За іншими офіційними даними, цього року ми перейшли Рубікон: власні витрати людей на охорону здоров'я в Україні перевищили державні витрати. 

Реальних же цифр не знає ніхто. При цьому мова іде про суму не меншу, ніж 50 мільярдів гривень. Нагадаю, що бюджет охорони здоров'я становить близько 50 мільярдів гривень.

Власні витрати людей на охорону здоров'я в Україні вперше в історії перевищили державні витрати. Про це свідчить останнє дослідження обсягу приватного ринку охорони здоров'я, зроблене компанією MedExpert

Усвідомлюючи це, стає зрозумілим, чому за останні два з половиною десятки років жодних системних змін в охороні здоров'я не відбулось. 

І на питання: "Де загубилась медична реформа?" напрошується малоприємна відповідь: "Реформу загубили навмисне" зацікавлені у збереженні тіньових схем бенефіціари.

Це одна сторона медалі. 

Існує інша - власне, взаємовідносини між лікарем і лікарнею. 

Якщо в цивілізованому світі в умовах конкурентної боротьби за пацієнта лікарні конкурують між собою за кращих спеціалістів - то в Україні лікарі конкурують поміж собою за кращі "рибні місця" у лікарнях, стаючи частиною вищеописаних схем. 

І складно у чомусь звинувачувати практикуючих лікарів, адже вибір у них лише між жебраком, або рекетиром. Тому й без системних змін у галузі нещодавнє затримання високопосадовця сприйматиметься практикуючими лікарями як чергове полювання на відьом у стилі Сталінського "дела врачей". 

Як наслідок, лікарі масово мігрують за кордон, не бажаючи ставати частиною абсурдної системи.

Чи це для когось секрет? Ну хіба що для керівника СБУ...

Чи це можна змінити? Звичайно, що можна. 

Для цього потрібно створити систему, за якої:

1) громадяни отримують ранню діагностику і профілактику, що забезпечується бюджетним коштом; 

2) громадяни "водять за собою" бюджетні кошти, а не залежать від волі чиновників;

3) медичні заклади конкурують між собою за пацієнтів і за кращих спеціалістів, а не залишаються "рибними місцями" для тіньових схем;

4) лікар не стоїть перед вибором жебрати чи вимагати.

Подібні спроби були в попереднього міністра Олександра Квіташвілі. Щоправда, вони не знайшли підтримки у профільного комітету, що звинуватив Квіташвілі у спробі приватизувати галузь. Квіташвілі звільнили, а система і далі без змін. 

Обережну надію дають останні заяви прем'єра, а також положення, що їх виписано в програмі діяльності уряду. В них - і рання діагностика і профілактика, і автономізація лікарень. Тепер чекаємо затвердження системного документу під назвою "Концепція реформи фінансування системи охорони здоров'я", а далі вимагатимемо її легітимізації від Верховної Ради шляхом прийняття відповідних законів. 

Чи судилося цим планам збутись - знатимемо уже до кінця цього року. 

Що ж до корупційного скандалу, то залишається сподіватись, що слідчим органам вдасться розмотати корупційний медичний клубок, а справа не розіб'ється об процесуальне невігластво слідчих органів, чи банальне хабарництро на етапі винесення вироку.