Найближчими днями має вирішитися, чиє ім'я носитиме головний аеропорт країни. Як міжнародник та дипломат я вболіваю за Казимира Малевича, зазначає в своєму блозі на "Новому часі" міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Ось кілька міркувань із цього приводу.

По-перше, навіщо взагалі щось змінювати? Найбільший аеропорт Європи "Гітроу" носить ім'я населеного пункту. Чому б і нам не так? Тому що людина, яка летить до Лондона, летить не до населеного пункту. Вона летить до міста Вінстона Черчілля і Артура Конан Дойла. Лондонський культурний контекст їй зрозумілий.

Пересічний іноземець, який летить до Києва, як правило летить до населеного пункту. Більше того – до населеного пункту, про який він знає мало. Він не знає, скільки відомих європейців мають українське і київське коріння. Він не знає Шевченка, не читав Булгакова. Він, можливо, любить російські народні пісні і не знає, що багато з них насправді українські. На Різдво він слухає "Carol of the Bells" – і не знає, що це насправді український "Щедрик". Він запитує "are you Russian?", а коли чує "No, I'mUkrainian", перепитує – а хіба є різниця?

В очах світу Київ не має свого культурного контексту. Ще не має. Перейменування аеропорту – це важливий крок, аби пояснити світові загалом і Європі зокрема, що Київ та Україна появилися не сьогодні і не 25 років тому. Просто вони були частиною чужого культурного контексту, а зараз створюють свій.

По-друге, чому саме Казимир Малевич? Малевич – це ім'я, знайоме кожному освіченому європейцю. Тут не треба нічого пояснювати. Малевич – це епоха в розвитку мистецтва. Це нова концепція живопису, новий, сміливий, навіть революційний підхід до реальності. Новизна, сміливість, революційність – це той контекст, який природно визрів навколо України. Ім'я Малевича зробить цей контекст більш зрозумілим.

Ця прив'язка не є штучною або містечковою. Малевич зголошувався до свого українства, не стидався його. Будучи фігурою на межі української, польської та російської культури, саме своє українство він ставив на перше місце. Народився та хрестився у Києві. Жив до 17 років на Черніговщині, Харківщині та Поділлі. Захоплювався українським народним мистецтвом, в якому бачив джерело своїх творчих ідей. Викладав у Києві. Листи та автобіографічні замітки писав українською. Ну і нарешті, як і багато інших найкращих, передових представників української еліти, став жертвою сталінської машини смерті.

По-третє, чому це має бути саме культурний, а не політичний діяч? Тому що культура – це універсальна мова та універсальний ключ до сердець людей. Тут не йдеться про те, хто кращий, а хто гірший, хто більше зробив для України, а хто менше. Тут ідеться про те, хто зрозуміліший. І парадоксальним чином, Малевич з його загадковим "чорним квадратом" є зрозуміліший сучасній Європі, ніж будь-хто інший з імен, які пропонуються для нашого аеропорту.