Історик науки Томас Кун у книзі «Структура наукових революцій» (одна з найбільш цитованих книжок за всю історію науки) показує, що будь-яке уявлення про що-небудь не є вічним. Вчені в певний період наукового процесу виробляють звід знань. Цей звід знань Кун називає парадигмою. Наукова парадигма вченим потрібна для пояснення будь-яких явищ, які регулюються тією чи іншою наукою. Вчені користуються тією чи іншою парадигмою до того часу, поки вона досить ефективно пояснює досліджувані явища. Як тільки вона перестає задовільно пояснювати їх, учений світ переходить до іншої наукової парадигми. Про це у своєму блозі на сайті "Новое время" пише  акадімік НАН України Богдан Данилишин.

На думку багатьох дослідників історії економіки Європи, її існування переважно в роздробленому вигляді протягом багатьох століть стало одним з головних чинників того, що саме в європейському світі виник сучасний капіталізм. Британський вчений Джаред Даймонд пише, що Схід, з його схильністю до імперської величі, не знав нічого подібного. Конкуренція безлічі невеликих за розмірами держав за ресурси та інновації привела до небаченого раніше економічному розвитку ряду європейських країн.

Такий розвиток, крім позитивних сторін, мав і негативні - ці держави постійно воювали між собою. І оскільки прискорений промисловий розвиток дозволяв створювати все нові і нові, більш досконалі, зразки зброї, війни ставали все більш руйнівними. Після Другої світової європейці вирішили покласти цьому край, створивши Європейський Союз, структурні підрозділи якого навряд чи стали б воювати між собою. Так і сталося. Період після Другої світової війни став одним з найбільш мирних в історії Європи. Однак це об'єднання породило і нові проблеми, яких раніше суверенні країни не знали - надмірне регулювання політичних структур ЄС.

Поки йшов інтеграційний процес у Європі, світова промислова революція другої хвилі поступово перейшла в революцію третьої хвилі, а тепер і четвертої, як нещодавно на Давоському економічному форумі оголосив його засновник Клаус Шваб. А третя і четверта хвилі промислових революцій характеризуються ще більшою інноваційністю, непередбачуваністю і швидкістю процесів перетворень в економіці та політиці. І регулювання політичних структур ЄС, яке задовільно працювало в 1970-1990-х роках, перестало належним чином працювати на початку цього століття. У деяких європейських країнах стали помічати, що їх розвиток сповільнився по відношенню до розвитку деяких інших регіонів світу, таких як США і ряд країн Південно-Східної Азії. Оскільки існуюча парадигма економічного розвитку перестала відповідати завданням розвитку, то прийшов час міняти парадигму цього розвитку, як раніше і передбачав це у своїх працях Томас Кун.

Що і сталося в Британії на останньому референдумі. Проте та ж історія науки свідчить, що колишня парадигма вмирає не відразу, вона ще довго співіснує з новою парадигмою в головах деяких практикуючих вчених. Німецький фізик Макс Планк був ще категоричнішим - він казав, що старі парадигми помирають, як правило, разом з їх носіями. Тому нам ще довго будуть розповідати ті чи інші експерти і політики про важливість і корисність перебування країни в ЄС для її економічного розвитку. Хоча історичні завдання Євросоюзу в політичному і економічному розвитку вже виконані, і він не тільки не корисний, а й шкідливий для промислового розвитку країн.

Зараз конкурентна перевага держав і територій буде залежати не стільки від того, входить та чи інша країна або територія в якесь політичне об'єднання, скільки від того, чи робить вона якісну високомаржинальну інноваційну промислову продукцію. У Англії з цим все в порядку - її порівняльні переваги у світовій конкуренції тільки у фінансовому інжинірингу (Лондон) і в створенні комп'ютерної архітектори АRМ (основний для всіх мобільних комп'ютерних пристроїв архітектури 32-розрядних і 64-розрядних RISC-процесорів), де вона займає 90% ринку, дозволяють їй оптимістично дивитися у своє майбутнє.

Історик економіки британець Енгас Медісон писав, що завжди перед тим чи іншим інноваційним кидком країни закривалися від світу, щоб акумулювати сили для майбутніх перемог у конкурентних війнах. У недавньому голлівудському фільмі «Стів Джобс», один з головних інноваторів кінця XX-початку XXI століття, головний герой цього фільму, каже, що головне в досягненні успіху - це здійснення контролю над продуктом при його виробництві. Тільки так, на його думку, можна добитися перемог на світових ринках. Чим більше інноваційним буде ваш продукт, тим більше контролю над ним ви повинні здійснювати, говорив Джобс.

Розвинені європейські країни, такі як Нідерланди, скандинавські країни, а в майбутньому і такі території, як Каталонія і Басконія (Іспанія), Фландрія і Валлонія (Бельгія), після цілком ймовірного виходу з національних структур, швидше за все, будуть змушені покинути і європейські об'єднання, в даному випадку ЄС, які сковують їх інноваційний розвиток. Вони створять потім нові, мережеві об'єднання, в яких не буде керівних структур. Ці об'єднання будуть побудовані приблизно таким чином, як працює така мережа, як інтернет. Так, спочатку будуть проблеми, і саме на них будуть акцентувати увагу критики дезінтеграції. Але потім настануть позитивні зміни. Згадайте, наприклад, якими жорсткими були наслідки виходу Естонії з СРСР, на початку 1990-х років, коли вона замерзала від відсутності дешевого палива, який до цього поставлявся Радянським Союзом? Але, вибравши політичну свободу, Естонія з лишком потім перекрила витрати свого первісного самостійного розвитку, ставши тепер однією з країн Східної Європи, що динамічно розвиваются, в рамках третьої хвилі промислової революції. А її електронний уряд став найкращим у світі, на думку такого відомого експерта Кремнієвої долини, як венчурний капіталіст Бен Хоровіц.

Що з цим робити Україні в зовнішній політиці, при тому, що всю нашу зовнішньополітичну доктрину можна описати трьома словами - «інтеграція з Євросоюзом»? Продовжувати політику приєднання до ЄС, який почав розпадатися, чи, враховуючи серйозні зміни, які почалися в світовій економіці, зайнятися самостійною зовнішньою та економічною політиками? Так, тактично ми отримаємо від включення в різні міжнародні об'єднання, в тому числі і ЄС, певні вигоди. Але стратегічно ми, безумовно, програємо, так як зусилля нації будуть зосереджені на отриманні сьогохвилинних, а не довгострокових вигод. А ми знаємо, що тільки країни, які проводять довгострокові конкурентні політики, виживають в цьому складному й небезпечному світі. Не вирішивши стратегічних завдань, а вирішуючи лише тактичні, ми все одно рано чи пізно будемо змушені зайнятися і довгостроковими питаннями.

Тому саме зараз, після того, як британський референдум позначив злам парадигми європейського розвитку, нам потрібно переглянути свої зовнішньополітичні устремління і кардинально змінити їх, згідно з новаціями промислового і соціального розвитку світу та Європи. Майбутнє Європи - це майбутнє сильних, незалежних національних держав, які будуть зосереджені не на прагненні, незважаючи ні на що, брати участь в тому чи іншому політичному об'єднанні, а на прагненні проводити сучасну промислову політику, яка дозволить їм досягати високих результатів у промисловому розвитку і міжнародній торгівлі. А, отже, і у поліпшенні матеріальних умов життя своїх громадян. Незалежність країни при прийнятті економічних рішень значно підвищує її шанси на перемогу в міжнародній конкурентній боротьбі в рамках вкрай невизначеної і турбулентної четвертої промислової революції, так як в цьому випадку країна може приймати рішення значно швидше, та і в прийнятті рішень їй ніхто не заважатиме. І вищеназвані поліпшення будуть мати довготривалий характер, так як будуть засновані не на милості якихось бюрократів міжнародних політичних надструктур, а на здатності нації проводити затребувані на ринках промислові продукти і продавати їх по всьому світу.

Не можна «ставити віз попереду коня». Процвітання країни залежить не від того, чи є ця країна членом якогось союзу, а від її економічної могутності, яка є прямим наслідком розвиненості її промисловості, перш за все. Ми ж і в ЄС «йдемо» тільки тому, що в ньому є ці горезвісні економічно розвинені країни. А чи досягли вони цього процвітання не в результаті того, що об'єдналися в ЄС, а в результаті того, що, набагато раніше, розвивали свої економіки в рамках промислових політик, що всю свою історію робили це. Як пишуть дослідники Карл Поланьї та Енгас Медісон, спочатку ці країни в рамках протекціоністських промислових політик ставали промислово розвинутими, і лише потім вони переходили до вільної торгівлі. Ми ж хочемо зараз зробити навпаки, підпорядкувавши завідомо недосяжній меті ще й зовнішню політику. Ні до чого, крім як до остаточного колапсу української промисловості, це не призведе.

Українці вже одного разу здійснили переворот в індустріальному розвитку, розраховуючи в основному на свої сили і сили високопрофесійних іноземних консультантів, яким гідно платили за їхню роботу. Іншого реального шляху розвитку зараз в Україні не існує. Якщо ми відкинемо всі ті ілюзії, які були закладені в нинішню зовнішньополітичну доктрину, у нас знову почне все виходити.