У цитаделі демократії - Сполучених Штатах Америки - щось таки коїться. Якщо на початку року відрив Гілларі Клінтон як претендентки на посаду президента від Дональда Трампа визначався двозначною цифрою і результат виборів видавався прогнозованим, то на початку липня вони зрівнялися, а зараз Трамп випереджає Клінтон. Згідно з опитуванням, де респондентам пропонувалося обрати з кількох кандидатів, він має 44% в порівнянні з 39% у кандидата від Демократичної партії Гілларі Клінтон, 9% у кандидата від Лібертаріанської партії Гері Джонсона і 3% кандидата від «зелених» Джил Стейн. А в опитуванні, де представлені лише два кандидати, Дональд Трамп набирає 48%, а Гілларі Клінтон - 45%. І це при тому, що теоретично лібертаріанці та «зелені» мали би підтримувати Клінтон, але нинішні вибори у США змусили полетіти шкереберть усталені американські електоральні традиції, авторитетні політичні теорії та взагалі будь-які раціональні підходи.

Справді: тричі одружений, двічі розлучений 70-літній мільярдер уже в силу цих подробиць своєї біографії не повинен був стати офіційним кандидатом від однієї з двох провідних партій США - Республіканської, - тим більше, лідером електоральних симпатій. Пам'ятаю, як 1980 року сенсацією стала перемога на виборах вдруге одруженого Рональда Рейгана; у Штатах глава держави мав обов'язково бути (хоча б на позірному рівні, не афішуючи своїх амурів) зразковим сім'янином, отож Рейгану допомогло лише те, що він і його дружина Ненсі підтримували дружні стосунки з дітьми від першого президентового шлюбу. Іншою сенсацією тоді стало те, що Рейгана обрали президентом у 69 років - досі виборці не наважувалися послати у Білий дім людину такого поважного віку. А в 2008 році Джон Маккейн програв Бараку Обамі не в останню чергу через свій вік - 72 роки. Нарешті, досі кандидатами від провідних партій не ставали мільярдери (мільйонери - це нормально, бо у США понад мільйон мільйонерів), натомість мільярдер Росс Перо у 1992 і 1996 роках змушений був висуватися як незалежний кандидат; він набрав у першому випадку 19%, а в другому - лише 8% голосів.+

Що ж стосується програмних виступів Трампа, то вони, як уже неодноразово зазначали автори й експерти «Дня», є еклектичною, а водночас і вибуховою сумішшю гегемонізму, протекціонізму, ізоляціонізму, неоконсерватизму, расизму та ще низки «-ізмів». Різко зменшити число іммігрантів, особливо мусульман, побудувати стіну на кордоні з Мексикою, закрити виробництва американських фірм за кордоном і перенести їх до США, закрити військові бази в Південній Кореї та Японії (якщо ті не візьмуть на себе 100% витрат на їхнє утримання), різко обмежити соціальні програми, відмовитися від нині чинних зобов'язань по захисту держав-членів НАТО від агресії, зняти санкції з Росії і, нарешті, позабути про Україну - мовляв, «навіщо нам ця Україна, це безглузде ярмо в центрі Європи, яке загрузло у корупції і екстремізмі?»

Усі ці виступи Трампа мали б, за традиціями американської демократії, політично поховати його ще на початку циклу республіканських праймеріз - але вони, навпаки, надзвичайно піднесли його рейтинг. І тут ми знову бачимо те, чого не може бути, бо не може бути ніколи. Бо наразі «білі» протестанти вперше в історії США стали меншиною, вихідці з неєвропейських обширів і їхні нащадки становлять понад чверть населення (і це не рахуючи десятків мільйонів переселенців із країн Латинської Америки), а тому расистські та ксенофобські висловлювання Трампа мали б «поставити на вуха» переважну більшість громадян Штатів. Але днями - уявіть собі! - зведений брат Барака Обами Малік Обама, який має кенійське і американське громадянство та є «стовідсотковим чорношкірим», заявив, що має намір голосувати за Трампа на виборах президента США. Ба більше: коментуючи пропозицію Трампа про тимчасову заборону на в'їзд мусульман до США, Малік Обама, який сам сповідує іслам, заявив, що ці заходи продиктовані «здоровим глуздом»...

І при цьому всьому Дональд Трамп заявляє (під шалені оплески аудиторії), що він з приходом у Білий дім відновить роль США як глобального лідера. А другим таким лідером він бачить Росії й особисто Путіна. Принаймні, радник Трампа з питань зовнішньої політики відставний генерал Майкл Флінн в інтерв'ю Spiegel Online, відповідаючи на запитання, чим викликана повага його патрона до президента РФ, заявив: «Він (Трамп) поважає людей, які думають лише про свою країну. Путін - той, хто думає лише про Росію, про Російську Федерацію і розуміє історію своєї країни. Ви не можете говорити: «Я не люблю цю людину». Ви мусите поважати його. Він - світовий лідер». І ще одне: радником Трапма з російського питання є Картер Пейдж, колишній консультант «Газпрому», а керівником виборчого штабу кандидата - добре відомий українцям політтехнолог Пол Манафорт, який працював на Партію регіонів й особисто Ахметова, а потім посади на шию нас «двічі несудимого» проФФесора Віктора Федоровича Януковича. Тож Манафорт також давно має контакти з Росією й відповідно орієнтує свого патрона, будуючи його виборчу кампанію (і вдало!) у стилі «КраїнаДняЛюдей» і «ПочуюКожного».

Чи купляться американці на цю стилістику і чи зроблять незбагненний з точки зору американських традицій і здорового глузду вибір? Чи полетять шкереберть уся світова економічна та політична системи? Важко сказати, але не забуваймо, що українці у 2010 році обрали главою своєї держави людину з кримінальним минулим й антидержавним налаштування, - і досі з кров'ю відхаркують наслідки свого вибору...

Відтак у разі перемоги Трампа на виборах іншим країнам, включно з нашою, слід, очевидно, чекати на появу «пакту Путін-Трамп» з відповідними таємними протоколами про поділ Європи та всього світу між «світовими лідерами». А от американцям потрібно буде готуватися до свого Майдану - адже США неминуче за рік-два постануть перед прірвою, що витверезить більшість нинішніх прихильників кандидата-мільярдера. Проте чи не буде вже запізно для збереження світової ролі Штатів і чи не зорганізує Кремль за цей час «повернення Аляски до складу історичної батьківщини»?