MENU

Вилікувати нашу спільну хворобу: чому і як маємо перейти на спілкування українською мовою

2975 0

Богдан Гаврилишин – знаний економіст і громадський діяч, засновник Світового економічного форуму в Давоcі. Знімок The Ukrainians

Завдяки Революції гідності і через агресію Росії, анексію Криму, АТО більшість нашого суспільства стала дійсно патріотичною без огляду на етнічне походження, релігію, материнську мову, побутові звичаї. Це дуже позитивна еволюція. Одначе дивує, що російська мова домінує в багатьох ЗМІ, програмах на телебаченні, газетах, тижневиках і особливо в журналах люкс, друкованих на дуже доброму папері з чудовими світлинами. Я часто літаю рейсами з Києва до Женеви і з Женеви до Києва, там у бізнес-класі роздають газети і журнали. Є аж 15-20 газет-тижневиків і декілька журналів російською мовою, але якщо попросити щось українською мовою, то мають, і то не кожного дня, лише єдине видання – "Дзеркало тижня".

В особистому спілкуванні між людьми, які прекрасно знають українську мову, російська теж домінує. Чому це так? Є офіційна політика дерадянізації – зміна назв міст, місцевостей, вулиць. Із маленькими винятками це пройшло швидко, без конфліктів. Що заважає громадянам України, які знають українську мову, навіть люблять її, спілкуватися рідною мовою? Чи це за інерцією, так звикли за Радянського Союзу? Українська мова мала офіційний статус, але було більш комфортно, я б сказав, безпечніше і тому мудріше розмовляти мовою "старшого брата". Крім цього, російською мовою видавались книжки в Україні на всі теми, про всі сфери людської діяльності.

Цитую приклад: "Один киянин, який працював два роки в Міжнародному бюро праці в Женеві, повернувшись до Києва на один рік, опублікував чотири книги, три з них – російською й одну маленьку українською мовою. Коли я запитав його чому, він відповів: "Російською мовою книжки вийшли великим тиражем, таким чином про мене і мій досвід за кордоном знатимуть багато людей, мій статус у суспільстві зросте, і партія буде задоволена. Українською мовою – це маленький наклад, але я його опублікував, бо моя совість мені підказувала зробити бодай такий маленький жест".

Повертаючись до теперішнього часу, спостерігаю, що чимало українців, куди б вони не приходили, кого б вони не зустрічали, про щоб вони не говорили, починають російською – річ ясна, що і люди, до яких вони звертаються, реагують у відповідь тією ж мовою. Після повернення до України в 1988 році я побував в усіх її куточках, але розмовляв лише українською мовою. Будучи в Ялті, деякі радо відповідали українською, а інші – з перепрошенням російською.

У Донецьку, куди я поїхав робити презентацію книги "До ефективних суспільств. Дороговкази в майбутнє", була серія приємних несподіванок. Я жив у готелі "Донбас Палас", що належить Ахметову. Троє дівчат у приймальні привітали мене російською мовою, а я сказав, що спілкуюся українською, тож вони відразу з усмішкою перейшли на чудову українську мову. То саме повторилося і з офіціантами.

Що більш цікаво – перед поїздкою до Донецька на презентацію своєї книги в Університеті державного управління в Донецьку, мене попередили, що потрібно зробити переклад "Дороговказів" і російською мовою (книга була опублікована на восьми мовах, включно з корейською та японською), і мій помічник привіз 150 примірників українською та російською мовами. Приходжу до ректора, він тепло вітає мене українською мовою і відразу каже, що постійні викладачі читають свої лекції лише українською мовою. Гості можуть це робити російською. Проректор додав, що коли моя книга з'явилась українською в 90-му році, він написав на її базі свою докторську дисертацію.

Я зробив коротку презентацію, і в дискусії всі студенти ставили запитання чи робили зауваження тільки українською, одна дівчина навіть запитала: "Богдане Дмитровичу, чи велика різниця між нашими регіонами і чи є вона небезпекою для нашої суверенності та територіальної цілісності?" Я відповів, що два тижні тому я робив подібну презентацію в Івано-Франківську в Прикарпатському університеті, і випадково одна студентка поставила те ж запитання і сформулювала його точнісінько так само. Тоді я запитав: "А яка є різниця між вами і ними?"

Повертаюся до питання – чому україномовні громадяни починають говорити російською. Чи це підсвідома меншовартість, чи це ще залишки в нас малоросів з часів Російської Імперії? В інтерв'ю від 3 серпня для газеті "День" з Римою Зюбіною є така думка: чому поляки вистояли за тоталітарного режиму? Бо в них був важливий фактор, якого в нас немає, – це мова. Але нас, на жаль, культурологічно не об'єднує мова. Як вилікувати цю нашу спільну хворобу?

Річ ясна – нам треба зберігати знання і російської мови, проти неї ніколи не було і не повинно бути упереджень, але кожен громадянин, громадянка, які знають українську мову, а це переважна більшість населення, особливо молоде покоління, повинні починати розмову будь-де, будь з ким, байдуже про що –  українською. Тоді їхні співрозмовники відповідатимуть українською і, як показує мій досвід, робитимуть це радо, навіть з усмішкою. Таким чином, ми звільнимо самих себе від застарілих стереотипів, спілкуватися українською мовою стане для всіх нормально і легітимно.

Богдан ГАВРИЛИШИН


Повідомити про помилку - Виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl + Enter

Сподобався матеріал? Сміливо поділися
ним в соцмережах через ці кнопки

Інші новини по темі

Правила коментування ! »  
Комментарии для сайта Cackle

Новини