Яке щастя: люди віком до 30 не зрозуміють сенсу цього заголовка! Це й на краще. Ті, кому цікаво, хай пошукають у Вікіпедії, але факт залишається фактом: саме по собі слово "партія" в українській мові має якийсь травматичний присмак.

До того ж нині воно ще й омонімічне – це коли під одним терміном ховаються різні поняття. Або це група людей, які сповідують однакові цінності й солідарно відстоюють їх у владі. Або це спільнота, згрупована навколо лідера з метою якомога ефективнішого перерозподілу ресурсів країни на власну користь. Третій випадок, коли це спеціальний квазірелігійний орден на кшталт РКП(б) – ВКП(б) – КПСС, ми не роз­глядаємо, як не розглядаємо масонів, ­розенкрейцнерів, тамплієрів і подібних ­історичних екзотів.

Практично вся українська політика, не враховуючи ще чи вже маргіналів, переважно підпадає під друге визначення. У нас ви не знайдете правих і лівих, лібералів і консерваторів. Чим у сенсі ідеології відрізняється БПП від НФ? Загадка. Це не означає, що в тих чи інших партіях немає людей, які щиро прагнуть щось змінити, покращити, вдосконалити, просто забезпечити функціонування країни, проте не вони визначають способу дії системи.

Найяскравішим прикладом політики по-українськи була "Партія регіонів". Створена на початку нульових із метою трохи потіснити представників потужного дніпропетровського клану, вона почала потроху заповнювати собою весь публічний простір, а відколи її лідер сів у президентське крісло, зовсім позбулася стримувальних центрів. Відтоді перетворилася на пул представників одного-єдиного регіону, але не через якісь забобони, а тільки завдяки особистій відданості та ментальній спорідненості. Авжеж, для підтримання паралельної економіки правило "свій – чужий" – це технічна передумова.

Несправедливо не помітити, що в разі крайньої потреби регіонали були здатні мобілізувати всі резерви для досягнення конкретної мети, яка не вичерпувалася особистим збагаченням. Не всі пам'ятають, що, відколи на початку 2007-го Україну разом із Польщею визначили місцем проведення чергового футбольного чемпіонату, свіжообраний президент УЄФА Мішель Платіні їздив до нас з інспекціями мало не щомісяця. І щоразу сумно констатував: у підготовці об'єктів інфраструктури кінь не валявся. Дороги, готелі, транспорт, стадіони – скрізь панувало ліниве запустіння. Але тільки-но прийшли "риги", як трасу Київ – Львів долагодили, потяги запустили, аеропорти й стадіони добудували. Це нічого, що "Інтерсіті" взимку регулярно зупиняється в чистому полі, дивно, що трансплантація шматка майбутнього в зношений організм радянської залізниці взагалі відбулася. Це нічого, що покійний аеропорт імені Прокоф'єва був здатен прийняти втричі більше пасажирів, ніж будь-коли теоретично могли приїхати до Донецька, головне, що був здатен. Ну а скільки попиляли в процесі, не має значення – і так пиляли, і так пиляли.

Аналогії зі "всесоюзними комсомольськими будовами" часів ГУЛАГу чи "застою" не мусять збивати з пантелику. Це неправда, що ПР – спадкоємиця КПРС, її аналоги слід шукати значно глибше й давніше. Наприкінці 80-х років минулого століття антропологи, які досліджували життя й побут радянських тюремних закладів, відкрили, що звичаї там відтворювали... кастову структуру первісних суспільств, яка збереглася донині хіба що в Індії. Виявляється, щойно модерні механізми регулювання соціуму перестають працювати, щойно зануляються тонкі налаштування, система повертається до архаїчних, нібито вже давно забутих принципів взаємодії. Так сицилійська мафія, що виникла в середньовіччі як партизанський рух опору французьким загарбникам, дожила до наших часів як різновид феодального клану з метою збирання данини та її розтринькування у вигляді потлачу.

"Партія регіонів" і була класичною мафією безвідносно до емоційно-літературного забарвлення цього терміна з відповідною структурою, ієрархією, ритуалами, апаратом примусу. Її єдина можлива ідеологія – це апеляція до умовного минулого (яке насправді ніколи не існувало, себто архаїка as it is). Зрада, закладена в підвалини цього організму, також із феодалізму, коли князі чи барони без вагань надавали своє військо тому, хто більше платив.

Нині уламки регіоналів зібрані в компактніші утворення й поводяться на позір більш-менш керовано, але їхня небезпека не в умовно прорадянській чи проросійській риториці. Їхня загроза – у принциповій ворожості до українського проекту, як і будь-якого іншого модерного проекту, який ґрунтувався б на цінностях гуманізму, стратегіях розвитку, горизонтальних зв'язках, довірі. Тому й місце їхнє в минулому. За можливості там, за ґратами, де "касти". Нічого ­особистого...

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"