За весь цей час нового для себе польового відкриття України, тепер і в рамках Ukraїner, розмов з тими, хто щось створює, за ці півроку відкриттів для себе нових і нових імен, все більше і чіткіше впевнююся у одному, очевидному для багатьох з вас.

Джерелом застою, відсталості, найбільшим гальмом і стопкраном розвитку будь-якого села, вулиці, мікрорайону, домашнього господарства є самі люди. Які б сценарії не розверталися на кожній вулиці невдачі, якою б поганою не була держава, президент, уряд, генсек НАТО. Це все ми: прості люди, хороші люди, наші люди. Замість того, аби плавно розвиватися і тягнути на собі розвиток своєї вулиці, свого міста, країни - люди буксують і чинять опір, заздрять тим, кому вдається, руйнують збудоване, грабують себе ж, перекладають вину за власний неуспіх на когось, бажано на якусь біґ фіш: мер-прем'єр підійде. Прихильність бажано теж перекласти на Савченко, Семенченко, Саакашвіліченко, відповідальність на себе за це брати не треба, зняти лайк так само легко, як поставити. Язичництво і оккультизм. А раз на десять років, ті ж самі, ми ж самі, заганяючи себе вже у безпросвітну безвихідь, об'єднуємося, гуртуємося, створюємо волонтерські сотні, щоб потім знову повернутися до точки неповернення.

Натомість, якщо років десять тому було відчуття, що інакше вже і не буде, тепер, зміни стають помітними, процеси пришвидшуються, усе помітно йде на краще, бо найбільшим джерелом розвитку, двигуном і локомотивом прогресу, будівництва і розбудови - теж є люди. Люди і їх освіта. Спеціалізована, неспеціалізована, профільна, широкопрофільна, самоосвіта. Будь-яка освіта. І тих самих простих наших людей, але таких, що працюють над собою, відчутно більшає. У людей, що займаються освітою і розуміють її практичне значення, не залишається часу на буксування, хоча, на жаль, часто бракує сил на буксирування.