Росія готує нам сюрприз до Дня Незалежності - швидше за все, на Донбасі.

На вулиці потроху спливає серпень 2016 року. За понад два роки анексії Криму ми якось звикли до КПП на Чонгарі чи біля Стрєлкового. До того, що тепер українські прикордонники стоять на адмінкордоні Херсонської області та АРК, фактично перетвореному у тимчасовий державний кордон. Про долю Криму говорять вже на так часто та натхненно, як одразу після окупації. Ми справді звикли.

Аж раптом - напередодні чергового етапу переговорів у "нормандському форматі" та засідання тристоронньої контактної групи в Мінську, розпочинається масована інформаційна атака на Україну. ФСБ звинувачує "українських диверсантів" з ГУРа у підготовці терактів на півострові.

Не будемо вдаватися в подробиці і версії, про це вже, здається, усе сказано і написано, поговоримо про висновки, які можна зробити з усієї цієї історії.

Передусім, що не сталося в реальності, Росія дуже вдало змогла використати геополітичну ситуацію. ЄС зайнятий проблемами Brexit, нелегальної міграції, регіонального сепаратизму (Італія-Північ, Іспанія-Каталонія) тощо. В США - активна фаза президентської передвиборчої кампанії - час, коли команда Обами не ризикне приймати стратегічні рішення, а нова команда ще не визначена. До того ж один з основних кандидатів у президенти, Дональд Трамп, дуже скидається на "троянського коня" Путіна. Також не можна не погодитися з аргументами багатьох експертів, що ситуація може спеціально загострюватися Путіним перед виборами в Держдуму - а це означає, що на нас може чекати загострення ситуації на Донбасі, як мінімум.

Другий висновок: Україна готова до найгірших сценаріїв. Не на 100%, але готова. Наша армія на сьогодні відрізняється в кращу сторону від армії зразка 2014 року - і в кадровому плані, і в плані озброєнь. У значно кращу. Однак головні проблеми лишились - корупція та відсутність політичної волі вищого військово-політичного керівництва України. Її не вистачило у березні 2014-го, коли в Криму з'явилися "зелені чоловічки" і треба було віддати наказ стріляти, її не вистачає зараз, коли треба відстоювати наші позиції у Мінську.

Що ж до звичайних солдатів та офіцерів - впоратися із навалою російської армії, якщо це станеться, вони зможуть. Хоча наша ціна буде високою, росіяни все ж втратять набагато більше живої сили та техніки. Приблизне співвідношення складатиме 1:3-1:4 на користь України.

Ще один важливий фактор - наявність у нас великої "армії" резервістів, тих, хто пройшов перші хвилі мобілізації та добровольці. Таких щонайменше близько 100 тис. набереться, а це все люди з бойовим досвідом.

"Впродовж найближчих 2-3 тижнів, можливо, десь в районі Дня Незалежності, росіяни посунуть вперед."

Третій висновок, доволі втішний для нас - в разі повномасштабного наступу Росії Захід не займатиме вичікувальну позицію. Саме про це свідчать заяви представників Білого дому та ЄС після звинувачень Путіна в підготовці терактів в Криму на нашу адресу. Надто багато зав'язано з Україною інтересів - геополітичних, економічних тощо. А от якщо ескалація буде лише на Донбасі, нам ніхто не допомагатиме. Світ вважатиме це нашою "особистою справою". Максимум, що матимемо- фінансову та економічну допомогу.

І головний висновок з "кримського інциденту". Полягає він в тому, що впродовж найближчих 2-3 тижнів, можливо, десь в районі Дня Незалежності, росіяни посунуть вперед. Насправді Путіна дратує факт урочистого відзначення 25-ї річниці Незалежності держави, яку він уже давно назвав складносурядною та неіснуючою. Якщо це так - то скоро чекайте загострення істерії на російському ТБ, в газетах та Інтернеті.

На сьогоднішній день РФ зосередила ударних угрупувань: в Криму - 38-40 тис. осіб, близько 700 ББМ (в т.ч. танків), 200 літаків, 700 РСЗВ; на Донбасі - 45-48 тис. осіб, близько 1600 ББМ, 1200 РСЗВ (всі цифри взяті з відкритих джерел та соцмереж, проте вони дозволяють приблизно оцінювати ситуацію).

Посунуть, найімовірніше, на Донбасі. Будуть застосовувати різні озброєння і лупитимуть по мирних містах, як по мішенях. Але вони вимушені будуть зупинитися, бо йти їм просто ніхто не дасть. Тільки серед моїх знайомих атошників уже близько двадцяти склали "тривожну валізу", а вірніше, рюкзак з найнеобхіднішим. Цілком спокійно, без пафосу та постів в соцмережах, без моралізації та самовипилювання.

Так, ми понесемо великі втрати. Так, у нас вистачає некомпетентних, обмежених та проросійськи налаштованих військових серед командування різного рівня. Але за живою силою і технікою ми не поступаємося росіянам, до того ж маємо бойовий досвід, лінії оборони та нестримне бажання наваляти непроханим гостям. Росіяни ж понесуть ще більші втрати - кожен наш забере трьох-чотирьох їхніх. І тоді вже Україна ставитиме умови про подальшу долю Донбасу. А, можливо, й Криму.

Ці всі вислови, дописи, блоги, статті не значать нічого, скаже хтось. Мовляв, це тільки слова, на ділі підтверджуйте. Але Кремль уважно стежить за інформаційним простором України. І якщо вони бачитимуть безліч людей, які не соромляться казати, що готові виступати на захист рідної землі, це унеможливить найгірші сценарії.