3 квітня цього року Шокіна було звільнено з посади Генпрокурора. Це сталося в результаті тривалого і потужного тиску громадськості та міжнародних партнерів України. Далі його на посаді тримати було просто неможливо. Бо до Шокіна як Генпрокурора з боку громадянського суспільства накопилося стільки претензій, скільки, напевно, не було до жодного іншого Генпрокурора незалежної України. Хіба що більше було до одіозного Пшонки. До речі, обидва вони багато в чому схожі - і зовні, і за поглядами на прокурорську владу. Що скажеш - одна кадрова школа, один, так би мовити, тип прокурорського керівника. Тільки «господарі» різні - ті, хто призначали і тримали їх на найвищій прокурорській посаді.

Однак звільнення Шокіна з посади Генпрокурора не означає, що він «пішов» з прокуратури. Юридично його там немає. Але залишились його люди. А значить зберігся його «дух», стиль і методи, зв'язки і як наслідок - вплив на процеси, які проходять всередині прокуратури і за її участі.

Достатньо сказати, що два заступники Шокіна (які за визначенням були найближчими і найдовіренішими соратниками і носіями його ідеології) нині посідають ключові посади в системі прокуратури.

Так, надблизький до Шокіна Столярчук не лише залишився заступником Генпрокурора, але й зберіг за собою кураторство слідством - основною реальною владою прокуратури. Усі ключові питання, які входять до компетенції прокуратури, так чи інакше «замикаються» на слідстві. А значить - на Столярчуку. Кажуть, що «відхід» Шокіна з посади і призначення нового Генпрокурора пов'язувалося з категоричною умовою про те, що слідство залишиться в руках людини Шокіна - і саме Столярчука. Перед цим Шокін взагалі намагався просунути Столярчука на посаду Генпрокурора. Цей варіант реально «програвався» на найвищому політичному рівні. Але від його реалізації відмовились у силу різних причин, зокрема, через низьку ймовірність погодження цієї кандидатури парламентом. Адже той величезний негатив, який мав Шокін, значною мірою переносився і на «його» Столярчука.

Ще однією персоною пакетних домовленостей стосовно заміни Шокіна на посаді Генпрокурора був Говда, якого Шокін «виростив» спочатку прокурором Одеської області, а потім зробив своїм заступником. Шокін бачив Говду антикорупційним прокурором і робив для цього усе можливе. Однак активний громадський спротив перешкодив реалізації цього задуму. А тому при своєму «відході» Шокін поставив умову про залишення Говди на ключових ролях у системі прокуратури. І цю умову було виконано - Говду було призначено прокурором Києва. Формально переміщення з посади заступника Генпрокурора у крісло прокурора Києва виглядає як пониження. А за реальними повноваженнями - це значне посилення позицій. Адже саме в столиці зосереджені головні політичні, економічні, фінансові та інші ресурси, нагляд за законністю реалізації яких безпосередньо здійснює прокурор Києва.

«Тихою сапою» зберіг свою посаду (одну з вузлових не лише в центральному апараті ГПУ, а й у системі прокуратури в цілому) начальник Головного слідчого управління ГПУ Грищенко. По-перше, завдяки своїй надзвичайній близькості до Шокіна. По-друге, через необхідність посилення Столярчука, який як заступник Генерального прокурора по слідству «чого-небудь вартий» тоді, коли має «свого» керівника Головного слідчого управління. Треба зазначити, що першим заступником Грищенка працював Шапакін - один з фігурантів справи «діамантових прокурорів». Саме Головне слідче управління, яке очолював Грищенко, здійснювало найбільш активну протидію розслідуванню цієї справи. Як особливо довірена особа Шокіна Грищенко входив до складу конкурсної комісії з обрання антикорупційного прокурора. До речі, Грищенка, Столярчука і Шокіна об'єднує тривала спільна діяльність в органах прокуратури. Усі вони встигли побувати на пенсії. Але потім отримали можливість на «друге дихання», яке Шокіну дав новий президент, а Столярчуку і Грищенку - Шокін.

Ще одна ключова кадрова позиція, яка залишилась у «спадок» від Шокіна, - це начальник управління внутрішньої безпеки ГПУ. Залишення на цій посаді «шокінського» Дзюби є дуже дивним, виходячи з того, що керівник внутрішньої безпеки апріорі має мати повну довіру Генпрокурора. Адже він володіє специфічною інформацією про працівників прокуратури, яка для генпрокурора є підставою для прийняття кадрових рішень та рішень стосовно відповідальності прокурорів. Ця посада не є публічною, але вона є надважливою в системі прокуратури: якщо прокурори наглядають за законністю діяльності інших, то начальник управління внутрішньої безпеки - за діяльністю прокурорів. Про ефективність діяльності Дзюби на посаді керівника управління внутрішньої безпеки свідчить, зокрема, те, що під його керівництвом у цьому управлінні до переходу в головне слідче управління працював згаданий вище Шапакін.

Треба сказати про ще одного «кадра» Шокіна - слідчого Суса, який займався делікатними і водночас важливим для Шокіна справами. За кілька днів до звільнення Шокіна він різко пішов на підвищення - став одним з керівників новоствореного управління по розслідуванню кримінальних проваджень у сфері держслужби та власності. Сус по-своєму засвітився у справі «діамантових прокурорів» - йому було доручено зайнятися співробітниками Генеральної інспекції ГПУ та Главку «К» СБУ, які реалізовували матеріали у справі «діамантових прокурорів». Під час розслідування цієї справи Сус здійснив безпрецедентний «захід» до режимно-секретного відділу апеляційного суду м. Києва, в якому зберігалися матеріали щодо надання дозволів правоохоронним органам на прослуховування з грифом «цілком таємно». Була інформація про те, що таким чином Шокін хотів з'ясувати, кого ще з прокурорів (передусім - наближених до нього) розробляє СБУ. На мою думку, після цього інциденту СБУ мала б позбавити Суса права доступу до державної таємниці, що автоматично позбавило б його можливості перебувати на займаній посаді. Але цього не відбулося і при новому Генпрокурорі Сус був призначений заступником начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки (який журналісти називають «департаментом Кононенко-Грановського»). У минулому році Сус відзначився нічним оголошенням підозри колишньому заступнику Генпрокурора Каську прямо на вулиці в Києві. А нещодавно він став широко відомий завдяки участі у скандалі із затриманням співробітників НАБУ, які за версією ГПУ здійснювали стеження за самим Сусом. Треба зазначити, що до «вирощення» талановитого Суса доклав руку Грищенко, в управлінні якого той працював слідчим. А в ГПУ з прокуратури Хмельницької області Сус попав завдяки Столярчуку, з яким його поєднують особливі стосунки.

Перелік «спадку» Шокіна у системі прокуратури можна продовжувати. Тим більше, якщо до нього врахувати ще й кадри Яреми-Даниленка, які з Шокіним входять в одну команду і мають одного покровителя. Але навіть з наведеного очевидно, що Шокін з прокуратури «не пішов». Створена ним кадрова піраміда в основі своїй не постраждала. Понад те - у певних частинах навіть зміцніла. Відтак навряд чи можна сподіватися на кардинальне покращення діяльності «оновленої» прокуратури. Навіть за умови, що її новий очільник ГПУ цього щиро хотітиме. Бо, як відомо, все вирішують кадри.