Часто доводилося читати, мовляв, полякам і народам Балтії вистачило міжвоєнного десятиліття, аби сформувати свій державницький хребет, який потім, після великої війни і кількох десятиліть совєтської окупації, дався взнаки.

Так от, мені іноді здається, що останні наші 25 років - хоч вони і були своєрідні, важкі й неоднозначні, а для декого просто катастрофічні й нестерпні - сформували нам хребет.

І, знаєте, парадокс у тому, що так звана "епоха Кучми", на яку в нас часто нарікають, якраз і була найбільш формотворчим періодом будування цього хребта. І він, цей хребет, уже витримав дві революції і несе на собі цілу війну на Сході. Подумати страшно, я розумію. Але це саме так. В епоху Кучми формувалося громадянське суспільство в умовах хоч і досить недосконалої, але свободи - сумління, думки і слова. Всього цього забракло, наприклад, росіянам, які обрали звичні імперські граблі і ностальгію.

А ще ми маємо українську армію, яка вже не розійдеться по хатах, як під час Перших Визвольних змагань, і не розійдеться по лісах і горах, як під час Других Визвольних змагань.

Такі справи.