Мені не подобалась ідея з парадом.

Я мовчав, ну, бо не можна ж тявкати з кожного приводу.

Іловайськ став одним з феноменів психології модерної України. Я - не виняток. Ми загалом можемо отримати сильнючий національний комплекс з цього приводу - щонайменше, якщо не відбудеться навіть не суд і слідство (хоча і вони теж), а чесний "розбір польотів" - ЯК і ЧОМУ ми одномоментно втратили стільки людей з такими гнітючими політичними наслідками? Поки ми не розібрались з цим нашим Берестечком - я боюсь парадів. Сидить таке в підкірці - давайте переможемо, а потім напарадуємось.

Але я промовчав. І радий, що так.

Організатори таки змогли створити картинку "нового етапу". Щось нове народилось - ось основне перше враження від телевізійної картинки. І напевно українці (і я серед них) потребують такої картинки.

Ця картинка - парад, звичайно, не зробить так, щоб ми водночас про все забули і змінили свою думку. Але це як світло в кінці тунелю.

Ці паради і урочистості потрібно ще більше продумувати і шукати найбільш сучасні форми та формати. Є ще там радянські пережитки, від яких не рятує навіть нерадянський "Хамер" чи на чому там приймали парад? Занадто багато акцентування на військовому начальнику - може це добре для ЗС, але це зовсім не для цивільної нації. Ну, то таке. Хороша традиція операторів показувати обличчя тих, до кого звертається міністр оборони, коли об"їжджає війська, а особливо обличчя і очі ветеранів АТО, прекрасно ретранслювали, що про цю казенщину думають прості люди.

Зрештою казенщина була компенсована і врученням зірок Герої України Героям України, і тим, що Порошенко щиро і по-людяному підбіг до пораненого нагороджуваного, боюсь помилитися, здається - капітана Валерія Чибінеєва, і знайшов час для кількох слів, які ми не почули, але які, не маю сумніву, були дуже важливими і потрібними пораненому Герою.

Церемонія вручення бойових прапорів. Теж красиво і правильно. Як би ми не ставились до тих, хто вручав прапори (і цього разу я не маю на увазі нашого міністра оборони), але це стало красивим символом - що це таки має бути і має стати новим військом. Новим - українським. І, слава Богу, що Порошенко насмілився сказати, що між тим, що потрібно, і що доступне - прірва. Аби бажання її здолати.

Між іншим нові однострої - дуже навіть! І дуже навіть НАТівські. І нехай так буде (хоча ще краще - бути в НАТО). Люди для цих одностроїв у нас є. Треба постаратися - і до цих одностроїв та людей з"являться ще й літаки, кораблі, системи ППО, ракети і усе інше.

Виступи Порошенку писали і пишуть добре. З точки зору ефектності. По суті не все так однозначно. Загалом сприймати красиве ефектне виконання навіть найгеніальнішого тексту Порошенком уже неможливо... На жаль. Він хотів бути переконливим, і дуже хотів сподобатися усім - тому згадав усіх і усе.

Зі смислових пасток - це заява, що Збройні Сили в тисячу разів краще, ніж Будапештський меморандум. Думка загалом правильна (за винятком того, що яким би кволим не був той Меморандум - він дав нам 20 років відносно спокійного життя, що дуже багато для міжнародного договору). Але ж хіба не Порошенко два роки поспіль повторює, що лише дипломатія покладе край війні?

Хіба не він возвів у ранг Біблії євангелії від російського чорта - Мінські домовленості, які як з точки зору смислів, так і правової легітимності нікчемні у порівнянні з доволі таки пустим Будапештським меморандумом? І як же тоді з його ж заявою на минулорічному святкуванні Дня Незалежності, що поряд з ветеранами АТО повинні були б крокувати дипломати?

Але аналіз сказаного і почутого - це пізніше. А зараз - хороша, і повторюсь, здається таки потрібна ТВ-картинка параду на честь Дня Незалежності України.

Незалежність, за яку тепер так багато заплачено. І за яку доведеться заплатити ще більше.