Минулими вихідними були в родини на Полтавщину. Знаю з розповідей і по публіці у електричці побачила, що багато людей їздять на роботу в Київ. Також в когось живуть діти чи родичі або там, або там і народ відвідує своїх.

Ми завжди їздили машиною, а цього разу вийшов експеримент електричкою. Я вже писала про свої враження.

Звичайно, це не люкс-умови. Але. Сидиш собі і дивишся у вікно (ну хто куди), туалети могли б бути кращими, але такі ж запахи я чула у пристойніших значно вагонах, а не лише в електричках. Туди, у Гребінку, бо ж субота, було багато людей і вони стояли, але потім відбувався якийсь рух, хтось виходив і хтось сідав. Назад, до Києва, всі сиділи, лише вже перед Києвом зайшло трохи більше людей, дачників і вони трохи постояли.

Але мене просто потрясла ціна. Тригодинна подорож десь під 150 кілометрів коштує 13 гривень!!! Тринадцять гривень.

Правда, дивно трохи, що з Києва - 16 гривень за таку ж поїздку, але це вже деталі. У доларах чи євро я навіть не можу порахувати, та й не треба. Бо припускаю, як може піднятися хвиля народного обурення з приводу того, що зарплати та пенсії не в євро. Згода. Але 13 гривень... Скільки коштує одна кава у місті та й то буває явно розчинна? Від 20 до 36 гривень. Можна, звичайно, всякі інші порівняння знайти, але все одно квиток на поїзд на три години - 13 гривень, це в голові не вкладається.

Я вже писала, що гуляючи вулицями Гребінки, ми в буквальному сенсі топтали ногами шикарні груші, абсолютно товарного вигляду яблука і купа дерев по дорозі були обліплені волоськими горіхами, які вже в лущеному вигляді коштують у будочках торговельних великі гроші. І ці груші, яблука і горіхи просто гниють на вулицях, коли приходить їхній час. Хіба коли-не-коли хтось зірве грушку чи довбане дрючком по горіху, щоб збити пару горіхів.

Щось моє уявлення про міф фантастичної працелюбності та хазяйновитості українського народу трохи минулі вихідні поставили під сумнів.

На базарі недільному в Гребінці трохи міф я підлатала, бо трапилися мені ось такі скарби, ці хустки неймовірно гармонійних красивих кольорів, вовна вже точно не викликає сумнівів, а стара сорочка поповнить колекцію.

Руками наші бабусі робили дива, ще б дітям та внукам, яких бабусі всіма силами відряджали до міста вчитися та розуму набиратися, трохи більше цього розуму на села та містечка скеровувати.