З першого вересня по фейсбуку гуляє портрет мера Харкова Кернеса зі шкільного "Букваря", який чомусь називається «Букварик харковского школьника».

 Сам портрет - це окрема тема досліджень для психіатрів. Бажання відокремити харківських школярів від усіх інших українських школярів - це питання до СБУ.

Але суть не у портреті і навіть не у особі, яка на ньому зображена.

Як на мене, то незалежно від того, хороший мер-губернатор-прем'єр-президент чи поганий, у дитячих зошитах, щоденниках, книжках і т.і., тим паче у букварях, їхнім обличчям не місце.

Це всього-навсього менеджери, які повинні забезпечувати нормальне функціонування міста-області-країни, а не займатися самолюбуванням і самопіаром.

Не місце портретам державних чиновників і на шкільних стінах - у класах, кабінетах і т.і. Вони не герої, не улюбленці дітей, не натхненники, не винахідники, не вчені.

Вони з'являються тому, що у кожному з цих осіб сидить черв'як незакопаного досі совєцького ідола Леніна, який проїдає їм мозок.

Вони усі, уражені радянською бацилою, намагаються нав'язувати штампи минулого у сучасні реалії й водночас самостверджуватися за рахунок школярів.

А дітям роками доводиться дивись на ці мармизи...

Було б чудово і прекрасно, якби чиновники, а також директори шкіл та вчителі усвідомлювали, що дитячі голови і школа - не місце політичних баталій і рекламних кампаній, але коли вони цього не розуміють, треба відрегулювати на державному рівні захист школи від таких та подібних випадків.

Геть штучних ідолів із української школи!