Все залежить від людей на місцях. Саме їхній підхід та цінності визначають, що буде відбуватися. Про це у блозі на сайті "Новое время" пише педагог Юлія Бараннікова.

18 серпня Міністерство освіти та науки України представило засади Нової української школи. Багато правильних речей, водночас - дуже багато питань про реалізацію і щодо того, якими будуть подальші конкретні кроки.  Багато розмов саме про роль вчителя і «омріяне» слово автономія. Що означає ця автономія і як вчитель може підготуватися вже сьогодні? 

Автономія чи речі своїми іменами

Якщо поспілкуватися із деякими вчителями та директорами, які представляють активну частину освітян, то можна почути, що на практиці у них цілком достатньо простору для дій. Вчитель завжди може використати свої 15% викладання як бажає, натомість директор сам організовує свою роботу, і хоч і обтяжений багатьма «завгоспівськими справами», може займатися і створенням навчального середовища для вчителів, і залученням додаткових ресурсів для розвитку школи.

То в чому ж справа і чи нова концепція школи щось змінить? Видається ( і це не новина не лише для освіти), що все залежить від людей на місцях. Саме їхній підхід та цінності  визначають, що буде відбуватися. Для декого офіційні заяви нічого не змінять, як і додаткова свобода.

В результаті  ми отримаємо чергове використання шаблонних планів чи методичних рекомендацій, які будуть надані. Моє припущення, що це нормально.  Цілитись треба у той відсоток вчителів та директорів, які є фанатами своєї справи, які будуть готові скористатися таким моментом. Зараз вони творитимуть Нову українську школу.  Це виклик для кожного освітянина сьогодні відповісти на питання "Куди належу я?".

Не унікальний  контекст

Вчителі мають відмовитися від позиції «жертви» - це критично як для особистого, так і для професійного розвитку. Якщо вчитель  обрав саме цю професію, він повинен також нести і відповідальність за свій вибір. Більшість освітян отримують свій дохід не лише від вчителювання, що звичайно, забирає час і не є нормою чи задовільною ситуацією. Але це те, що рятує нас зараз. Натомість ми бачили за останні 25 років незалежності мало спроб вчителів довести, що їх працю оцінюють несправедливо.  Шахтарів - так. А вчителів - ні.

Вчителі мають відмовитися від позиції «жертви» 

Окрім того, світові дослідження показують, що ми не є в унікальних умовах.  Організація економічного розвитку та співробітництва (OECD) оприлюднила  звіт  "Вчителі мають значення» (Teachers matter), в якому на основі даних із 25 країн (Австралія, Австрія, Бельгія (французька спільнота), Канада (Квебек), Чилі, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Угорщина, Ірландія, Ізраїль, Італія, Японія. Корея, Мексика, Нідерланди, Норвегія, Словаччина, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Британія, США)  розглянули, з якими проблемами країни зіштовхуються під час залучення кадрів на посаду вчителя, під час навчання вчителів та створення можливостей.

Кілька цікавих висновків:

-    Більшість країн зазначили, що у них проблеми із залученням справжніх професіоналів у професію, особливо з таких предметів як математика, наука, ІКТ. У більшості країнах вчителі відчувають себе недооціненими, а їхні відносні зарплати в останні роки зменшуються.

-    Якщо говорити про знання і навички вчителя, то більшість країн висловили сумнів, що їхні вчителі володіють ними на достатньому для теперішніх викликів рівні. Немає розуміння, як вчительські навички, розвиток вчителя впливає на потреби школи -  а зв'язок прямий.

-  Немає системних механізмів зростання молодого вчителя. До речі, в концепції це згадується лише одним реченням, але  це критична тема для нас, адже знаємо статистику останнього ЗНО -  на вчителів ідуть люди із найменшими балами.

-   В усіх країнах вчителі скаржаться на стрес, перевантаженість, бюрократію, а директори - на недостатні механізми для справжнього управління школою. В  середньому  25% вчителів початкової та 30% вчителів основної шкіл ( а в деяких країнах і всі 40;%) є пенсійного віку.  Навіть більше: значна частини цих вчителів таки піде на пенсії у найближчі роки, і тоді вже буде проблема із нестачею вчителів.

Вчительська професій дуже вимоглива справа, не для кожного це до снаги, бо потрібно безперервно навчатися, працювати над собою. Але це норма сучасного світу. Той, хто цього не розуміє, повинен піти.

Виклик

Очевидно, що з автономією ми матимемо певні проблеми, в наших головах і в головах вчителів, перш за все.  Потрібна якісно інша підготовка вчителя, яка уможливить його знайомство із передовими практиками, розширить бачення. Тому дуже критичне прийняття закону про освіту, де передбачена сертифікація вчителів. По-друге, статус вчителя та оплата залишатимуться гострим питанням. Проте не основним. По-третє, колектив у школі дуже неоднорідний і часто адекватний і прогресивний вчитель стикається із опором, неприйняттям та ігноруванням. Це демотивує. Але нагадую - розраховуємо на критичну масу сильних, цілісних та справжніх вчителів. По-четверте, час. Не все буде одразу.  Це теж нормально.

Теорія змін або що робити вчителю зараз

Держава все одно не буде встигати за викликами часу. Зараз ми зіштовхнемося із шквалом критики, незадоволення і недовіри. Це нормально. Такий період. Що робити у цьому потоці новизни, яка так легко межує із невизначеністю, вчителю?

1.Самостійно навчатися та шукати можливості для навчання, зокрема за межами державних структур.

2.Збирати однодумців навколо себе. Це ті люди, які допоможуть зробити вашу школу іншою. Сюди належать батьки, які мають стати вашими партнерами, діти, ваші колеги. Вам важливо будувати відносини - це основна цінність нашого часу.

3. Знання іноземної мови. Ми ще довго наздоганятимемо ринок навчальних можливостей за кордоном. Але якби було знання англійської, все спростилося б. Тому ті, хто мають таку можливість (а вона завжди є), час та сили, мають вчити англійську мову.

4. Експериментувати. Пробувати, помилятися, але не зупинятися. Ваш клас чи школа - ваше поле для апробації практик, для експериментів і отримання зворотного зв'язку. Можна завжди відчувати себе в обмеженні, відштовхуватися від обмеження. А можна почати з себе.

Натомість, я щиро сподіваюся, що із усієї мапи реформ, які заплановані, та напрямів, які анонсовані, міністерство зможе вибрати ключові, які забезпечать дебюрократизацію в школі, максимальне залучення експертів із громадськості та освітян, міжнародний досвід та демонополізацію на навчання вчителя. Адже самостійно зробити все, в тому числі - підвищити кваліфікацію вчителя чи забезпечити підготовку молодих вчителів -  буде неможливо в силу того, що старі структури тяжіють до самовідновлення. Зараз момент, який не можна втратити.