Ми всі – проміжне покоління. Ми живемо між старим суспільним договором і новим суспільним договором. По обидва боки цієї межі – дуже різні правила. Але мало хто з нас живе цілковито по один бік. Ми всі трошки там і трошки там. Цей розрив породжує надзвичайну напругу. 

По обидва боки межі між старим і новим – не просто різні, а протилежні правила. Якщо політик старої формації X та політик нової формації Y разом пішли у бордель, рейтинг першого виросте, а рейтинг другого впаде. Якщо перший живе у розкішному маєтку, він тим самим збільшує прихильність і відданість своїх виборців. Другий – втрачає.

Причина в тому, що по обидва боки між новим і старим люди хочуть бачити у своїх лідерах уособлення того, про що вони мріють і чого не мають. Зі старого боку – пробивної сили, нахабства, самовпевненості, вміння боротися за свій шматок щастя і перемагати. З нового боку – чесності і скромності, безкомпромісності, громадянської відповідальності. На зламі епох одні крадуть навіть у бійців на фронті; інші не дозволяють навіть друзям пригостити себе кавою.

Так, це подвійні стандарти. А хто сказав, що буде легко на розриві епох?

Для того, щоб наше суспільство перетнуло межу між старим і новим, нам потрібні провідники. Вони мають прийти з того боку до нас, недосконалих, і показати нам ідеал. Можливо, не втілений у собі ідеал, бо такого не буває: ми всі земні люди. Але щире прагнення до ідеалу. Приклад не лише чесності, а й скромності; не лише прозорості, а й самовідданості; не лише відповідальності, а й поваги до громадської думки. Якщо важко, то не треба братися за цю роль. Ця роль для героїв, а 99,9% із нас не тягнуть на цю високу планку. Але нам потрібні такі зразки поведінки, хай навіть ми не здатні їх наслідувати – поки що. Без цього майбутнє не настане.