Якщо 1919 року Україна за кількістю населення посідала 10 місце на планеті, то 1960-го - 14-те, 1990-го - 22-ге, 2000-го - 25-те, 2015-го - 32-ге.

В Україні кардинально змен­шується кількість населення. На початку 1993 року було зафіксо­вано 52,244 млн осіб. За даними перепису 2001 року ця кількість скоротилася до 48,241 млн осіб. Станом на 1 січня 2009 року в Ук­раїні проживало 46,038 млн осіб. А вже станом на 1 квітня 2016 ро­ку чисельність населення Украї­ни, за даними Державної служби статистики України, становила 42,708 млн осіб (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя).

Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж остан­нього століття чисельність дітей знизилася з приблизно 40 % на початку XX століття до 15 % на початку XXI-го. Зростає кількість населення старшого за 60 років - від 3-4 % на початку XX ст. до 21 % на початку XXI ст.

Водночас спостерігається ви­сока смертність населення, пере­дусім чоловіків. Близько третини чоловіків не доживає до 60 років. У нас це приблизно 28%, у Польщі - 18 %, у Швей­царії - 8 %.

Із середини 2014 року в нашій країні помітна тенденція змен­шення народжуваності. Якщо у 2013-2014 роках реєструвалося до 500 тисяч пологів на рік, то 2014-го ця цифра скоротилася до 400 тисяч.

Українці не володіють статками на своїй землі; їм не на­лежать інформаційні джерела; українська культура деформова­на. Через ці причини еміграція набуває широкого розмаху. У ба­гатьох населених пунктах Захід­ної України майже немає дорос­лого населення, бо всі перебува­ють на заробітках за кордоном. А на сході гине майбутнє нації - українська молодь.

Українське село, по суті, зни­щують. А Україна стає безпер­спективною для українців. Наша держава живе ще за інерцією ра­дянських часів. Досі відсутнє су­часне бачення демографічної по­літики.