У нашої нової поліції дві крайності - вони або застосовують невиправдане, надмірне насильство (аж до вбивства навіть невинуватих), або надзвичайно люб'язні (чи безпорадні) із зухвалими порушниками порядку. Це фактично, стандартний робочий режим, в якому працює аваківська поліція.

На проспекті Б. Хмельницького, 138 комунальне свавілля відносно мешканців дев'ятиповерхівки з боку міської влади іде рука об руку з поліцейським терором. Мерія привітала жильців з Днем міста прорваною каналізацію, якою вже понад тиждень ніхто не займається, а поліція - активним сприянням місцевій гоп-компанії у безперешкодному проведенні нічною порою п'яних галасливих веселощів на лавках у дворі.

У ніч на 10 вересня «рускій мір» розбудив гучним реготом, матом і передзвоном пляшок десь о пів на другу. Чоловічі голоси розбавлені жіночими. Такими ж басистими. Думаю, почекаю трохи, може розійдуться. Та надії не справдилися. Незабаром стає зрозуміло, що це всерйоз і надовго. Відтак дзвоню у поліцію, а сам сідаю за комп'ютер в очікуванні екіпажу.

Раптом чую, на дворі ще гучніше й веселіше стало. Де ж той наряд, трясця йому? На годиннику - вже близько другої години. Виходжу на балкон - а він уже прибув! Виявляється, це так радо компанія зустріла поліцейських!

Ті стоять навколо, світять ліхтариками, а п'яна компанія регоче, матюкається, ніби і немає поряд ніякої поліції, ніби це не вартові порядку, а ще одні собутильники підійшли. Чую, поліцейські з ними люб'язно спілкуються. І тут якась дама, із матюками починає навчати доблесних патрульних, як вони мають з нею поводитися. Долітають фрази про те, як поліцейські мають вітатися, що при цьому бажати.

Поліцейський, немов виправдовуючись, щось там гундосить у відповідь. Компанія регоче. Паралельно розпитує про відеокамери, що на копах. Оце номер. І чим же воно, думаю, закінчиться? А тим, чого і вимагала ця п'янь. Поліцейський і справді бажає компанії доброї ночі і зі своїми напарниками повертається до автівки.

- Е! Ви куди? - кричу я з балкону. - Оце і все? А навіщо ж ми вас викликали? Чому не встановлюєте особи порушників? Чому не реагуєте на порушення спокою та нецензурну лайку? Чому не складаєте протоколи? Чому не забираєте їх з собою? Ми же спати не можемо! Отак сядете і поїдете? Ви ж їх навіть не розігнали! Що відбувається?

Моє втручання трохи затримало екіпаж, який вже сідав у своє авто. Я їх дещо спантеличив. Спочатку посвітили ліхтариками на балкон, потім знову підійшли до лавок. У цей момент чую той же жіночий голос з тими ж матюками, який звертається вже до мене, що вона бачите, впізнала, хто це і що зі мною розберуться. І це все при поліцейських.

Повертаюся до кімнати, аби знову подзвонити на 102. Телефон розрядився. Вмикаю у розетку. Знову на балкон, визираю у двір - а поліцейських вже нема. Таки поїхали! А п'янь лишилася. У тому ж складі, що і була.

Передзвонюю на 102, заявляю про скаргу на екіпаж, що приїжджав на виклик, і вимагаю новий. Незабаром мені передзвонюють, кажуть, що скаргу зареєстрували, проведуть службове розслідування, а на місце пригоди знову приїдуть.

Чекаю, ніхто не їде. Знову передзвонюю, мене запевняють, що скоро буде. Немає. Ще за деякий час кажуть, що екіпаж вже працює на місці. Як це на місці, якщо на місці лише та сама компанія! Я на балконі і бачу, що ніяких патрульних на дворі немає, а черговий наполягає, що екіпаж на місці. Уявляєте? Та немає ж, кричу йому! Той кудись іде, з кимось розмовляє. Повертається до слухавки і каже, що зараз екіпаж зі мною зв'яжеться.

Час іде, а на дворі не стихає. Наступного разу на 102 слухавку бере полісвумен, яка виявляється неабиякою приколісткою. Я бідкаюся, що неможливо заснути і прошу дати поспати, а вона мені - «Ну то спіть собі, хто вам не дає?». Дотепно, правда?

Тим часом відгукується загублений екіпаж. Просить назвати точну адресу. Вкотре повторюю її у двох варіантах - до декомунізації і після. На що чую, що за вказаною адресою, коли вони приїжджали, ніяких порушників порядку помічено не було... І дійсно, згадую, таки були моменти нетривалого затишшя. Та й не вартовий я, аби весь час на балконі караул нести. Якщо не заснути, то бодай хоч присісти на дивані хочеться...

- Якщо не було, то це ж треба, щоби поліції аж так пощастило - приїхати саме у ту мить, коли ті за пивом відійшли! Оце все через дії вашого першого екіпажу, який замість того аби вплинути на порушників і припинити їхні посиденьки, поїхали геть. А ті то приходять, то ідуть. Ви ж примудряєтеся приїжджати у невеличкі перерви затишку у галасливій програмі. Але зараз вони знову усі у зборі. Я не знаю, скільки вони сидітимуть, але зараз усі на лавках - чекають!

І таки не дочекалися. Коли екіпаж нарешті доїхав, вже справді нікого не було. Так і гукнув їм з балкону:

- Задовго їхали! Всі розійшлися. Все, відбій! Немає від поліції ніякої користі. Не потрібна вона нам така...

Оце нічка. З о пів на другу до п'ятої. Практично до світання... А вона ж далеко не перша. Позбавлення людини сну вважається одним з різновидів тортур. Ними у своєму житті я зобов'язаний не лише п'яній гопоті, а й цій довбаній поліції. Як же я її ненавиджу...

От зараз я напишу чергову скаргу в ОДА. Звідти її перешлють до обласного управління нацполіції. І там мені відпишуть, що звернення уважно розглянуто та проаналізоване. Проведене службове розслідування. В діях екіпажу порушень не виявлено. Згідно із Законом ви маєте звертатися до суду.

І вище описаний терор триватиме. Без кінця і краю. Хоча, є певні варіанти, аби його припинити. Та краще, аби до них не дійшло. Аби уникнути можливих непоправних втрат з боку всіх сторін, причетних до багаторічно невирішуваної, регулярно повторюваної ситуації.